Мистецтво 9 клас

  

18 березня 2022

 Тема уроку: Українське кіно

 **************************

 18 лютого 2022

Завдання виконати до 25.02.2022

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net

 Тема уроку: Професії та школи у кінематографі

Розглянемо особливості провідних шкіл кінематографа, до яких належать французька, американська, італійська, індійська, японська та ін.

 

         Французька національна школа кіно вплинула на розвиток світового кінематографа, і за касовим успіхом вона поступається лише Голлівуду. Спочатку на батьківщині кіно екранізували французьку класику, знімали розважальні стрічки. Згодом жанрова кінопалітра урізноманітнилася: детективи, соціально-психологічні драми, комедії. У період піку «нової хвилі» розкрився талант багатьох режисерів, серед яких Жан-Люк Годар, Франсуа Трюффо, Клод Лелуш, Люк Бессон, Франсуа Озон та ін.

 

         Які ж відмінні риси має французький кінематограф? Найчастіше це достатньо витончене кіно, в якому психологізм і драматизм часто поєднано з деякою пікантністю і красою зйомок, що забезпечує майстерна операторська робота. Художній стиль і своєрідний шарм школи визначають не лише високопрофесійні режисери. Також багато важить плеяда блискучих акторів і актрис: Жан Габен, Жан-Поль Бельмондо, Ален Делон, Жерар Депардьє, Луї де Фюнес, П'єр Рішар, Одрі Тоту, Софі Марсо, Анні Жирардо, Ромі Шнайдер, Катрін Деньов, Кристіан Клав'є, Матьє Кассовітц і багато інших.

         Катрін Деньов (нар. 1943 р.) — видатна французька актриса. Для представників старшого покоління її ім’я асоціюється з популярним у 60-ті роки фільмом-мюзиклом режисера Жака Демі «Шербурзькі парасольки». Талант і краса К. Деньов привертали до себе увагу не тільки її співвітчизників, але й іноземних режисерів-класиків. Свої кращі ролі актриса зіграла у фільмах іспанського кіномитця Л. Бунюеля («Денна красуня», «Тристана») та італійських кінематографістів М. Феррері («Ліза») та Д. Різі («Втрачена душа»). Чільне місце у творчому доробку актриси посідає роль Маріон Штайнер — примадонни театру з фільму Ф. Трюффо «Останнє метро» (1980), після виходу якого К. Деньов стала моделлю для бюста Маріанни — символу Франції.

         Одну з головних ролей акторка зіграла в картині «Вісім жінок» режисера Франсуа Озона з оригінальним детективним сюжетом і чарівними музичними сценами.

         Справжнє кіно - це мистецтво, що потребує майстра, який знає свою справу. Жан-П'єр Жене понад 20 років по зернині збирав ідеї, щоб створити фільм «Амелі». У цьому кінотворі відчувається рука Майстра - з винятковим почуттям смаку, стилю й міри. Це сучасна романтична казка про юну парижанку Амелі Пулен, не позбавлену, звичайно, різних дивацтв. Незрозумілі, на перший погляд, вчинки тихої і самотньої дівчини, що живе у світі своїх фантазій, змінювали життя абсолютно різних людей, даруючи їм щастя й розфарбовуючи навколишній світ яскравими фарбами. Амелі прагнула стати для оточуючих своєрідною феєю, поки сама не знайшла довгоочікуване щастя з теж незвичайним хлопцем Ніно (він колекціонував невдалі знімки з кабінок «термінового фото»).

 

Перегляд відеоматеріалу. «Амелі» (трейлер)

 

         Комедія у всіх її різновидах (лірична, сатирична, фарсова і т.д.) завжди була сильною стороною французького кіно. Згодом вона трохи змінилася, стали змінювати її «фірмові» якості: добірність і гарний смак. Проте комедії таких майстрів, як Жерар Урі («Роззява», 1965 р.; «Велика прогулянка», 1966 р.; «Укол парасолькою", 1980 р., та ін.) і Клод Зиді («Гірчиця б'є в ніс», 1974 р., у радянському прокаті «Він починає сердитися»; «Банзай», 1983р., та ін.), мають успіх у Франції та за її межами не один десяток років. Чимала заслуга в цьому належить  чудовим комедійним акторам, особливо тим, хто зміг створити власний постійний комедійний персонаж (чи маску). У першу чергу це:

         П'єр Рішар (дійсні ім'я і прізвище П'єр Рішар Моріс Шарль Леопольд Дефей, народився у 1934 р.) запам'ятався глядачам у таких фільмах, як «Високий блондин у чорному черевику» (1972 р.), «Іграшка» (1976 р.) і ін. Його персонаж - це дотепний  роззява, що увесь час залишається в дурнях через неуважність, але зрештою отримує належне завдяки своїй щиросердості і доброті. Рішар виступає також як режисер; одна з його комедій має символічну назву: «Я боязкий, але я лікуюся" (1978 р.). У комедіях Франсіса Вебера «Невдахи», «Батьки» (1983 р.) і «Утікачі» (1986 р.) він зіграв у парі ще з одним знаменитим актором французького екрана - Жераром Депардьє.

 

         Луї де Фюнес (1914—1983). Його герой - маленький чолов’яга, самовпевнений, заповзятливий, запальний. Він постійно потрапляє в складну ситуацію, але в останній момент знаходить неймовірний вихід з положення (комісар Жюв з гумористичної серії фільмів про Фантомаса).

        

 

Перегляд відеоматеріалу. Луї де Фюнес (фрагменти фільмів)

 

         Світову славу американському кінематографу приніс Голлівуд — центр кіновиробництва, так звана «фабрика мрій» (1913 р., Лос-Анджелес, штат Каліфорнія). Тут створюються тисячі фільмів, і хоча критики часто звинувачують їх у відвертій комерційності й примітивності, популярність кінопродукції Голлівуда не зменшується.

         Американський кінематограф характеризується високими творчими здобутками в ігровому, анімаційному і документальному кіно. Найважливіші ознаки цієї школи — видовищність, високе мистецтво створення спецефектів. Фільми, що приносять прибуток, висували на перший план акторів-зірок. Тим самим закладалися основи для створенням яскравої і високопрофесійної акторської школи. Завдяки блискучим акторам і режисерам, талановитим продюсерам та оригінальним підходам до рекламного іміджу Голлівуд став законодавцем моди насамперед у жанрах кіно, які задовольняли інтереси широкої публіки: комедія, вестерн, мелодрама, згодом — блокбастер.

 

         Орієнтація на масового глядача дещо обмежувала можливості творчого самовираження режисерів, які поступово розширили жанрову палітру. І таким чином створили не тільки багато високобюджетних масштабних кінострічок з грандіозними масовими сценами і вражаючими уяву декораціями, а й глибоко драматичне та інтелектуальне кіно.

         Засновником американської мультиплікації, творцем першого в історії кіно звукового мальованого фільму («Пароплавчик Віллі») був Волт Дісней (1901-1966). Як режисер він зняв 111 фільмів і був продюсером ще 576 кінофільмів. Видатні заслуги метра анімації відзначено 26 статуетками «Оскар», що стало абсолютним рекордом в історії кінематографії. Він став «батьком» улюблених мільйонами глядачів персонажів: мишеняти Міккі Мауса і качки Дональда Дака.

 

Перегляд відеоматеріалу. «Пароплавчик Віллі»

 

         Серед перших анімаційних творів Діснея — серія з 56 фільмів «Аліса в Країні мультиплікації» за мотивами історії про пригоди Аліси Льюїса Керролла. У відомих анімаційних циклах «Забавні симфонії» (понад 70 серій) створено справжні шедеври: «Танок скелетів», «Гидке каченя», «Троє поросят». Майже всі наступні діснеївські фільми можна зарахувати до класики аніма-ційного кіно: «Білосніжка і сім гномів», «Піноккіо», «Фантазія», «Бембі», «Попелюшка», «Дамбо», «Пітер Пен», «Спляча красуня», «Сто один далматинець». У «Фантазії», де вперше з’являється стереозвук, втілено оригінальну ідею поєднання звуку, кольору і зображення, де всі ці засоби підпорядковані музиці.

 

         Волт разом із братом Роєм створив у Голлівуді кіностудію (1923), де і нині знімають фільми з діснеєвськими героями. Він започаткував серію освітніх фільмів, зняв ігрові пригодницькі стрічки («Острів скарбів», «Робін Гуд»), мюзикли («Мері Поппінс»). Згодом кіностудія Діснея щотижня стала готувати розважальні телепрограми «Діснейленд». Пізніше відкрили комплекс з атракціонами «Діснейленд-парк», де діти, оточені персонажами з мультфільмів, потрапляють в атмосферу свята.

 

Перегляд відеоматеріалу. Діснейленд в Каліфорнії

 

         Італійський кінематограф завжди був самобутнім і неповторним завдяки високому «авторському» кіно таких режисерів, як П'єр Паоло Пазоліні, Федеріко Фелліні, Бернардо Бертолуччі, Лукіно Вісконті й Мікеланджело Антоніоні, з творчістю яких пов'язане не тільки італійське, але й світове кіномистецтво в напрямах філософського, поетичного кінематографа. Фільми цих режисерів, сповнені абстракцій, метафор, містики, назавжди ввійшли до золотого фонду світового кіно й стали джерелом натхнення для нових поколінь режисерів.

         Італійське кіно - це легкість, непередбачуваність, почуття гумору, які у творах видатних режисерів змішуються з певною часткою філософії. Це кіно як ніяке інше просякнуте рисами національного характеру. У сучасному італійському кінематографі режисери намагаються висловити своє розуміння того, що відбувається, усвідомити свої громадянські права й обов'язки, місце людини в сучасному соціумі. Останніми десятиліттями в ньому дедалі чіткіше звучать гуманістичні акценти: про спільні тривоги людства, проблеми еміграції, глобалізації.

         Видатні італійські акторіи: Софі Лорен,  Джина Лоллобриджида,  Марчелло Мастроянні, Адріано Челентано, Клаудіа Кардинале, Моніка Беллуччі, Микеле Плачідо, Орнелла Муті .

 

Перегляд відеоматеріалу.  «Приборкання норовистого» (трейлер). В головних ролях Адріано Челентано та Орнелла Муті

 

         Найкрасивішою парою італійського кінематографа вважають Софі Лорен і Марчелло Мастроянні, які блискучим дуетом зіграли в багатьох фільмах («Шлюб по-італійськи», «Соняшники», «Учора, сьогодні, завтра», «Незвичайний день», «Прет-а-порте»). Актору, як нікому іншому, вдалося передати італійський національний характер у багатьох ролях — від комічних до глибоко драматичних і філософських. Софі Лорен, окрім численних премій кінофестивалів, стала лауреатом п’яти премій «Золотий глобус» у спеціальній номінації «улюблениця світової публіки» і володаркою почесного «Оскара» «за кар’єру, багату ролями, що запам’ятовуються, які надали нетьмяніючого блиску кінематографу».

         Фільм «Жітгтя прекрасне» (1997) режисера Роберто Беніньї - світла картина на тему Голокосту, про добро і гуманізм. Під час Другої світової війни в Італії до концтабору були відправлені євреї - батько і його маленький

син. Дружина, італійка, добровільно пішла слідом за ними. У таборі батько, щоб урятувати сина, розповів йому, що все, що відбувається навколо, є дуже великою грою за приз (справжній танк, що дістанеться тому хлопчикові, який зможе не потрапити на очі наглядачам). Він зробив усе, щоб син повірив у гру й залишився живий, ховаючись у бараку.

 

Перегляд відеоматеріалу. Кінофільм «Життя прекрасне» (трейлер)

Поміркуємо!

v Поміркуйте над назвою твору «Життя прекрасне». Чому, на вашу думку, цей фільм має багато шанувальників у всьому світі, зокрема отримав найвищі відзнаки на найбільших кінозаходах світу (Оскар, Сезар, ВАFТА, Каннський кінофестиваль)?

v Які емоції викликав цей фільм у вас?

 

         Національно своєрідне індійське кіно, яке ще називають Боллівуд (розташований у мегаполісі Мумбаї), належить до світових кіноіндустрій, яка за щорічною кількістю знятих стрічок випереджає Голлівуд. Сюжети кінокартин нагадують «боллівудські блокбастери»: романтична історія часто розгортається на тлі кримінальних сутичок. Індійській школі притаманна прикметна риса — фільми просякнуті музикою, піснями й танцями. Отже, практично кожний з них можна вважати мюзиклом.

         «Батьком» індійського кіно вважають режисера Раджа Капура, автора фільму «Бродяга». До класики індійського кіно належать «Зіта і Гіта», «Помста і закон», «Салям, Бомбей!», «Мене звати Кхан».

 

Перегляд відеоматеріалу. Індійське кіно.

 

         На стиль японського кінематографа вплинули традиції національного театру. Багатьом стрічкам притаманні приглушені емоції, лаконізм кінозасобів, споглядальність. Поширення набули жанри історичної і сімейної драми. Головний герой історичних стрічок — сміливий самурай, готовий до самопожертви. У сімейних історіях показано життя японської родини, взаємини батьків і дітей.

         Європейці відкрили японське кіномистецтво, коли сповнена філософського смислу стрічка «Расьомон» одного із найвизначніших майстрів японського кіно Акіри Куросави отримала Гран-прі Венеціанського фестивалю, а згодом і «Оскар».

         Картини режисера «Сім самураїв» і «Охоронець» мали різні римейки (наприклад, вестерн «Чудова сімка» реж. Дж. Стерджеса). Багаторічне співробітництво режисера з актором Тосіро Міфуне принесло обом митцям міжнародне визнання.

         В Японії набуло неймовірної популярності аніме. Цілі телесеріали створюють для дітей, підлітків, але частіше для дорослих.

         Японським Діснеєм і «королем аніме» називають Тедзуку Осаму. Він започаткував стиль зображення типових образів: позитивних героїв, веселих і доброзичливих, він малював зі збільшеними променистими очима, а негативних — зі звуженими, схожими на очі хижого птаха або лисиці.

 

Перегляд відеоматеріалу. Аніме

 

         Останніми десятиліттями на світові обрії вийшов кінематограф Африки, що об’єднує багато різних шкіл, зокрема країн Магрібу. Внаслідок бурхливого розвитку кіно Нігерії (Ноллівуд) виникла ще одна кіноіндустрія світу — друга після індійського Боллівуду за кількістю прем’єр (близько 200 відеофільмів щомісяця!). Приміром, кінофільм «Цоці» режисера Гевіна Худа (ПАР, 2006) отримав престижні премії «Оскар», «Золотий глобус».

 

         Таким чином, творчі пошуки майстрів кіно різних національних шкіл сприяли стрімкому розвитку кіномистецтва, увиразненню його мови, збагаченню жанрової палітри й технічних засобів.

  «Сходинка творчості». Виконання творчого завдання.

Уявіть себе художником-аніматором.  Творчий експеримент із зображенням облич типажів аніме ( зображення міміки персонажів) 

 Бажаю вам творчого успіху!!!

-------------------------------------------------------

04 лютого 2022

Завдання виконати до 11.02.2022

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net

 Тема уроку: Жанри і стилі кіно (продовження)

Перегляд відеоматеріалу

Перегляд відеоматеріалу

Перегляд відеоматеріалу

 

******************************

 27 січня 2022

Завдання виконати до 04.02.2022

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net

 Тема уроку: Жанри і стилі кіно.

 ********************

12 листопада 2021

Завдання виконати до 18.11.2021

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net

Тема. Лабіринтами художньої абстракції

       На початку XX ст. світ був здивований модерністськими інноваціями митців-абстракціоністів, які відмовилися від реалістичності в живописі, проголосили втечу від буденності й внесли в художній простір ідеї нефігуративності. Вони вважали, що мистецтво само по собі є реальністю, тому завдання митця — не наслідувати примарну дійсність, а конструювати її. Абстракціонізм свідомо відкинув художній образ. Це стало поворотним моментом для всієї історії мистецтва. Безпредметні композиції втілювали сміливість думки і фантазії художників, викликали вільні асоціації глядачів.

 Мистецька скарбничка

         Абстракціонізм (від лат. abstractus — абстрактний) — один з головних художніх напрямів XX ст., безпредметне нефігуративне мистецтво, в якому структура твору живопису, графіки чи скульптури не відображає реальність, а ґрунтується на формальних елементах (лінії, плямі), та абстрактних конфігураціях.

         Абстракціонізм виник одночасно в декількох європейських країнах. Його засновниками й натхненниками стали Василь Кандинський, Казимир Малевич, Піт Мондріан. Різних за поглядами художників єднала ідея необхідності розвитку художньої творчості у формах, властивих тільки мистецтву, тобто «звільнених» від копіювання реалій і спрямованих на передачу духовності.

         З моменту появи абстракціонізму в ньому викристалізувалися дві основні течії:лірико- емоційна абстракція і геометрична абстракція.

         Лірико-емоційну (або психологічну) абстракцію репрезентує творчість російського художника Василя Кандинського (1866-1944), якому притаманні прагнення до імпровізаційного виразу емоційних станів, орієнтація на експресію кольору, вільні форми й ритми. Лідер і теоретик абстракціонізму вважав головним у мистецтві його духовний зміст, а засобом вираження цього змісту — комбінації безпредметних форм. В. Кандинський тонко відчував виразність і символізм. Він зазначав, що різні кольори викликають у глядача різні емоційні реакції. Червоний колір символізує мужність, білий — народження, а чорний — згасання життя. Лінії також стають своєрідними символами: горизонталь уособлює пасивне начало, вертикаль і діагональ, навпаки, — активне, енергійне. Для творчості В.Кандинського характерна синестезія, сприйняття кольорів як звукових стимулів. Митець створював композиції (імпровізації) подібно до музичних симфоній, шукаючи гармонію в поєднанні кольорів, ліній і форм. При цьому орієнтувався на голос душі, внутрішній зір, що спрямовували його фантазію, підказували форми й «звучання» кольорів.

Василь Кандинський. Поперечна лінія

Василь Кандинський. Домінуюча дуга

Аналіз творів мистецтва

v Віднайдіть лінії, кольорові плями, силуети, у яких В. Кандинський передає динаміку руху козаків.

Василь Кандинський. Козаки

Петро Андрусів. Звитяжці

Аналіз творів мистецтва

v Порівняйте дві композиції на спільну тематику — абстрактну з фігуративною.

 

         У геометричній абстракції (або інтелектуальній, «холодній») художній простір створюють шляхом поєднання різних геометричних форм, кольорових площин, прямих і ламаних ліній. Ця течія абстракціонізму виросла з пошуків кубістів, які першими деформували натуру в пошуках «нової реальності». Вона мала такі розгалуження, як неопластицизм Піта Мондріана, орфізм Робера Делоне, супрематизм Казимира Малевича.

Мистецька скарбничка

         Неопластицизм (гол. neoplasticism, від грец. пеоs — новий і пластика) — художня течія абстракціонізму, що базується на ідеї «мистецтва чистої пластики».

         Орфізм (фр. orphisme, від Оrphee — Орфей) — течія в європейському абстрактному живописі 1910-х рр., якій притаманна єдність світла-кольору-руху.

 

         Живопис нідерландського художника Піта Мондріана (1872-1944) — це осмислення гармонії світобудови в чітких структурах. Неопластицизм утверджував ясність і простоту геометричних форм, звільнених від природи. У прагненні «денатуралізувати» живопис П. Мондріан відмовляється від фігуративності в ім'я естетики абстракції або «мистецтва чистої пластики». Квадратні й прямокутні площини він тонує трьома основними кольорами — червоним, синім, жовтим та ахроматичними — білим і чорним. Такими лаконічними засобами виражена гармонія світобудови.

 

Піт Мондріан. Композиція з Червоним, Жовтим, Синім і Чорним.

Піт Мондріан. Буги-вуги на Бродвеї

 

         Для характеристики абстрактного мистецтва Робера Делоне (1885-1941) Гійом Аполлінер віднайшов термін «орфізм» (культ давньогрецького співака Орфея). Поет, мабуть, намагався наголосити на музикальності малярства французького авангардиста, на ритмічності його оригінальних кольорових дисків. Термін закріпився стосовно стилю Р. Делоне і його дружини — Соні Терк-Делоне (1885-1979), яка була родом з України. У прагненні повернути вільну експресію кольору первісного мистецтва подружжя створило стиль, який побудований на геометрії яскравих круглих форм. Смисловим стрижнем нового стилю став симультанізм (єдність світла-кольору-руху).

 

         У разі зіставлення контрастних кіл (дисків) створювали глибину простору (без світлотіні), виникав ефект руху. Естетизм, багатство палітри, нефігуративна геометрична пластика і «музикальність» ритміки — ось основні риси орфізму. Згодом художниця застосувала безпредметність і в декоративному мистецтві, дизайні одягу. Також вона цікавилася «синхронним живописом», співвіднесеним з музикою. Соня Терк-Делоне — перша жінка, що мала персональну виставку в Луврі.

 

 

З історії шедевра

         В історії світового мистецтва немає, напевно, твору з гучнішою славою, ніж «Чорний квадрат» Казимира Малевича (1879-1935). Чи не найзнаменитіша після «Джоконди» картина художника-авангардиста українсько-польського походження стала своєрідною іконою абстракціонізму. Існують як мінімум 4 версії картини.

         Засновник супрематизму, різновиду геометричної абстракції, народився в Києві. Тут він учився малювати в мистецькій школі у М.Пимоненка, а згодом певний час викладав у художньому інституті.

         Багатофігурні супрематичні композиції К. Малевича складаються з різнокольорових площин різних форм. Художник вважав, що мистецтво не повинно копіювати природу, з цим може виоратися фотографія, а завдання митця — створювати «новий живописний реалізм». У конструктивній єдності ліній, кольорів, об'ємів, фактур криється справжня краса безпредметного мистецтва. «Зародком усіх можливостей» К. Малевич називав квадрат — форму, вільну від будь-якого змісту. Одночасно з «Чорним квадратом» художник створив «Чорне коло» і «Чорний хрест» — три основні елементи супрематичної системи. Згодом він намалював ще два квадрати — червоний і білий. Максимально спрощеному малюнку (квадрату чи ін.) можна приписувати будь-який глибокий сенс, адже тут простір для людської фантазії безмежний.

         Незважаючи на світове визнання, численні статті й книги про митця, К.Малевич і досі залишається одним із найзагадковіших художників. І через століття нові покоління глядачів знов і знов намагаються збагнути таємниці його начебто таких простих абстракцій.

  «Сходинка творчості». Виконання творчого завдання:

 Професійні випробування. Уяви себе дизайнером і намалюй варіант оформлення речей із застосуванням ідей П. Мондріана.

 Бажаю вам творчого успіху!!!

 --------------------------------------------

05листопада 2021

Завдання виконати до 11.11.2021

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net

  Тема. Митці авангарду: кубізм

       

Авангардизм (від франц. «передовий загін») — умовний термін для позначення низки художніх течій у мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

         Мистецтво авангардистів увібрало в себе динамізм життя, інноваційні устремління епохи. Його часто називають елітарним, незрозумілим. Інколи ми дивуємося - ну що ж зображено на картині, до чого тут ці лінії та плями, де закони перспективи? А де в цій музиці мелодія, де зрозумілі кожному емоційні образи? Чому слів вокального твору подекуди зовсім неможливо розібрати, а якщо й можна – їх зміст несила усвідомити? «Незрозумілість» цього мистецтва пов'язана не так зі свідомим прагненням його творців писати композиційно складні твори, сенс яких не лежить на поверхні, як з бажанням передати в них складність сучасного життя.

         Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу (скандальних витівок), настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та мистецькою мовою.

         За оцінками фахівців, у світі три найвідоміші художники: геній італійського Відродження Леонардо да Вінчі; великий нідерландський постімпресіоніст Вінсент Ван Гог і лідер модерністів іспанець Пабло Пікассо.

         П. Пікассо (1881-1973) в тісній співпраці з французьким художником Жоржем Браком (1882-1963) заснував новий авангардний напрям — кубізм, який відображав кардинальну зміну уявлень про простір у мистецтві.

Мистецька скарбничка

Кубізм (фр.сиbisme, від сиbе — куб) — модерністський художній напрям із переважанням геометричних форм, заснований П. Пікассо і Ж. Браком на поч. XX ст.

          Назва напряму виникла після критичного зауваження з приводу робіт Ж. Брака, що він зводить «міста, будинки і фігури до геометричних схем і кубів», і нібито це — «кубічні примхи». Дійсно, художники в простих формах — конуса, циліндра, куба тощо — намагалися знайти просторові моделі речей і явищ, у яких прагнули передати складність і різноманіття світу. Вони звернули увагу на природу зорових ілюзій, художніх уявлень. Відмова від фігуративного живопису означала радикальну революцію в мистецтві.

         Митці рішуче відмовлялися від думки зображувати предмети так, як ми їх бачимо, тобто вони відкинули принципи лінійної перспективи. Кубісти систематично схематизувати предмети, особливо речі домашнього вжитку, упізнати які на їхніх полотнах можна тільки завдяки назві.

 

         У своєму розвитку кубізм пережив три періоди: сезанівський, аналітичний і синтетичний.

          На початковому етапі тривали експерименти з виділення геометричних форм із предметів і фігур, розпочаті П. Сезаном (звідси й походить назва періоду). Під впливом його живопису, а також африканської скульптури з'явилися знамениті «Авіньйонські дівчата» П. Пікассо (1907), що знаменували народження кубізму. За задумом митця, картина мусила розбудити совість сучасників, а тому сприймалася як пристрасний голос художника на захист вродливості приниженої та безправної жінки. Художник відмовився від світлотіні й перспективи. Він зобразив масивні, незграбні, спрощені фігури дівчат контурними, ламаними лініями, розділяючи тло на уламки різної форми. Картина здавалася настільки авангардною, що шокувала навіть самого автора.

         Другому періоду (1909-1912) притаманна дрібна деталізація зображеного, коли звичні об'єкти аналітично руйнують, ніби розкладають на окремі площини, грані, кути зору (зверху, знизу, збоку тощо). Все це комбінувалося в композицію натюрморту, рідше портрета чи пейзажу, а кольорова палітра свідомо обмежувалася.

Пабло Пікассо. Авіньйонські дівчата

Жорж Брак. Жінка з гітарою

         З 1912 року почався третій період: художники захопилися зворотним процесом — синтезуванням і почали працювати в техніці колажу та аплікації. Вони конструювали зображення з найрізноманітніших елементів: графічних знаків (літер, цифр, нот), малюнків-схем, кольорового паперу, обривків газет, шпалер з орнаментом, імітацій різних фактур, мотузок, шматків дерева і тканини, листів заліза, наклейок. Все це в уяві глядача мало складатися в певний образ (зазвичай «натюрморт»). При досить віддаленій схожості з оригіналом сенс твору підказувала його назва.

Мистецька скарбничка

Колаж (фр. collage — клеїти) — художня техніка, сутність якої полягає у використанні в композиції різних наклейок із пласких (кольоровий папір, шпалери, тканини) або об'ємних (мотузки, шматки дерев, метал) матеріалів.

 

         Експерименти Ж. Брака і П. Пікассо викликали такий резонанс, що до засновників кубізму приєдналися іспанський художник і скульптор Хуан Гріс, французький художник, графік, скульптор, кінорежисер Фернан Леже та інші художники.

Фернан Леже. Жінка в синьому.

Аналіз творів мистецтва

v Порівняйте зразки кубізму. Віднайдіть у них ознаки різних періодів розвитку цього напряму.

v Поміркуйте, чому саме мотив, присвячений музичним інструментам став улюбленим у творчості кубістів.

 

Портрет митця

         «Натхнення існує, але воно приходить під час роботи» — говорив легендарний французький художник, іспанець за походженням, ІІабло Пікассо. За дев'яносто один рік життя він написав велику кількість картин. Пікассо також творив як графік, скульптор, кераміст, дизайнер. На полотнах багатогранного митця в різні періоди панували реалізм, постімпресіонізм, кубізм, неокласицизм, сюрреалізм.

         Народився П. Пікассо в м. Малазі в родині викладача живопису. Талант хлопчика виявився рано: у вісім років він написав першу картину «Пікадор», а в 13 років став студентом Академії мистецтв у Барселоні.

         Починаючи з першого автопортрета 1896 р., протягом життя Пікассо зображував себе. На цих картинах реальна зовнішність переплітається із суб'єктивним сприйняттям автора. Водночас автопортрети розкривають зміну стилів у його творчості.

         У перший, так званий «блакитний період» (до 1904 р., коли художник остаточно переїхав жити до Парижа) у його творчості переважали похмурі образи знедолених, холодна гама, меланхолійні настрої. «Рожевий період» рясніє яскравими костюмами акробатів, атрибутами цирку, яким захопився художник. І хоча на палітрі переважали життєрадісні кольори, сумні очі комедіантів нерідко виражали самотність. Улюбленим персонажем став Арлекін.  На цьому образі, як і на автопортретах, можна простежити стильові пошуки Пікассо.

         Від експериментів із кольором живописець перейшов до аналізу форми і змінив інтерес до кубізму на імпресіонізм. У колажах він поєднував, здавалося б, непоєднуване. Зображені атрибути натякали на реальність, утім становили для глядачів якісь візуальні ребуси. Одним із мотивів численних натюрмортів Пікассо були музичні інструменти, насамперед гітара і скрипка.

         Як театральний художник Пабло Пікассо виконував декорації та костюми до балету «Парад» Еріка Саті. Під час підготовки постановки художник познайомився з балериною Ольгою Хохловою, яка згодом стала його дружиною (1918). Ольга не сприймала модерністських новацій і визнавала лише класичне мистецтво, тому її портрети виконані чоловіком у реалістичній манері, як і більшість картин Пікассо цього періоду.

         Тимчасове повернення до фігуративності виявилося відносним, оскільки поряд зі зразками «неокласицизму» художник продовжував писати й кубістичні натюрморти. Коли ж світогляд художника трансформувався в сюрреалістичне бачення світу, на полотнах з'явилися монстри (мінотавр, бик), черепи.

         На замовлення уряду Іспанії П. Пікассо написав картину «Герніка» після того, як це іспанське містечко було вщент зруйновано під час бомбардування фашистською авіацією. Художник працював несамовито й за місяць представив величезну картину в чорно-білій палітрі. Фрагменти жахливих сцен насильства, страждання, смерті людей і тварин вражали в композиції.

         Після вступу німецьких військ у Париж, коли до Пабло Пікассо прийшли з гестапо, офіцер, побачивши на столі репродукцію «Герніки», запитав: «Це ви зробили?». «Ні, — відповів художник, — це зробили ви». Картина стала символом протесту проти безглуздості війни.

         Незважаючи на песимістичну тональність, якою нерідко пройняті емоційні роботи великого іспанця, загалом вони сповнені любові до людей і віри в життя.

Це цікаво знати!

         У 1985 р. було створено Музей П. Пікассо в Парижі, у якому нараховується близько 200 картин, 150 скульптур і кілька тисяч малюнків, колажів, естампів, документів. Творчість митця кардинальним чином вплинула на хід розвитку мистецтва та культури всього XX ст. Картини Пабло Пікассо вважають найдорожчими у світі, тому не дивно, що за популярністю вони посідають перше місце не лише у відвідувачів музеїв, а й у викрадачів картин.

 

         Засновником кубізму в мистецтві скульптури став український і американський митець Олександр Архипенко (1887-1964). Формування художника розпочалося в рідному Києві, потім він жив і творив у Москві, Парижі, Берліні, Нью-Йорку. Творчість О. Архипенка перевернула традиційні уявлення про мистецтво скульптури. Його роботам притаманні динамізм, лаконічність композицій і форм, ліричність. Митець постійно експериментував, повернув пластиці колір, запровадив у скульптуру увігнутість і отвір, як виражальні елементи пластичного мистецтва. Вперше у світовій художній практиці він застосував простір «всередині» скульптури, акцентуючи експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — «порожнечі». Митець увів до композицій скло, дерево, метал, целулоїд, пра-

цював у манері абстракціонізму і конструктивізму. Також скульптор-новатор створював об'ємні рухомі конструкції, обґрунтував і сконструював особливий механізм «архипентуру», відкрив новий різновид рельєфного різьблення — «скульптомалярство».

         Творчість О. Архипенка мала значний вплив на розвиток модерністського мистецтва, в тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки.

«Сходинка творчості». Виконання творчого завдання.

 Намалювати натюрморт в стилі кубізм.

  Бажаю вам творчого успіху!!!

---------------------------------------------------------

Завдання №7   виконати до 22.05.2020


Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.

  Тема. Мистецтво в діалозі культур

         Мистецтво відображає світоглядні уявлення різних народів, художню картину світу.

         У силу того що поняття «культура» є універсальним, воно використовується не тільки як науковий термін у всіх соціально-гуманітарних науках. Не менш широко воно вживається і в повсякденному житті, в мистецтві, філософії. Тому перш ніж говорити про культуру, визначимо потрібні нам смислові відтінки цього поняття.

Мистецька скарбничка

         Культура — це певна сукупність соціально придбаних, тих, що передаються з покоління в покоління значущих ідей, цінностей, звичаїв, вірувань, традицій, норм і правил поведінки, за допомогою яких люди організовують свою життєдіяльність.

         Поняття «культура» також вживається і для характеристики певних історичних епох, конкретних товариств, націй, а також специфічних сфер діяльності або життя. Суб’єкт культури — людина. Вона творить, зберігає і поширює створені культурні цінності.

         Мистецтво -  одна з форм суспільної свідомості, специфічний рід практично-духовного освоєння світу, особливий спосіб визнання і відображення дійсності. У цьому плані до мистецтва відносять групу різновидів людської діяльності — живопис, музику, театр, художню літературу (яку іноді виділяють особливо), що об’єднуються тому, що вони є специфічними художньо-образними формами відтворення дійсності.  

         Мистецтво — процес або підсумок виразу внутрішнього світу в художньому образі, творче поєднання елементів у такий спосіб, який відображає почуття або емоції.

         У процесі розвитку мистецтва можна виокремити два великі періоди:

·       коли художні картини світу не мали автономності та були тісно зрощеними із сакральними цінностями, передусім з міфом та релігією;

·       коли художні картини світу розвиваються відокремлено від сакральної культури.

         Якщо в першому разі міф і релігія надавали художнім образам світу загальнозначущих, колективних смислів, то в другому — разом із узагальненням відбувається утвердження особистісного начала і виникають різні картини світу, що функціонують одночасно в певному типі культури.

         У ході історичного розвитку на земній кулі формується обмежена кількість особливих історико-культурних типів або локальних цивілізацій. Кожна людина належить до однієї з них.

         Як позначити, визначити нашу цивілізацію? Природні кліматичні умови (ґрунт, клімат, річки, ліси, гори); територіальні (на порожньому місці або обжитому місці); етнічні (з яких етносів складається культура); конфесійні.

         У такому полікультурному співтоваристві важливо не тільки зберегти свою культуру, а й навчитися співпрацювати, взаємодіяти, спільно жити. У зв'язку з актами насильства на расовій основі, тероризму народи і держави все частіше стали усвідомлювати необхідність затвердження толерантності. Толерантність означає пошана, лояльність і правильне розуміння багатої різноманітності культур нашого світу, різних форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. Чим вищий рівень освіти людини, тим більше вона відкрита для суспільства, готова до сприйняття ідей толерантності. Цьому сприяють знання, спілкування, свобода думки, совісті, переконань.

Мистецька скарбничка

         Полікультурне суспільство — термін, що вживають стосовно регіонів, де історично проживають представники двох або більше етнічних груп.

         Толерантність - це не поступка, не поблажливість. Толерантність це, перш за все, активне відношення, що формується на основі визнання прав і свобод людини. Толерантність - це відмова від догматизму, від абсолютної істини і затвердження норм права людини і плюралізму думок. Толерантність не означає терпиме відношення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням. Це означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються виглядом, станом, мовою, поведінкою і культурними цінностями і володіють правом жити в світі і зберігати свою індивідуальність. Погляди одного не можуть бути нав'язані іншому.

         На користь загальної згоди істотно важливо, щоб окремі люди, общини і нації визнавали і поважали культурний плюралізм людського співтовариства. Толерантність, як ніколи раніше, є важливою в сучасному світі. Ми живемо в століття глобалізації економіки, все більшої мобільності, швидкого розвитку комунікацій, інтеграції. Кожен регіон багатоликий. У Декларації ЮНЕСКО про расу і расові забобони проголошується, що особливі заходи повинні прийматися в цілях забезпечення рівності в гідності і правах окремих осіб і груп людей скрізь, де це необхідно, з урахуванням самобутності їх культури і цінностей.

         Діалог культур — основа і важлива передумова для формування і зміцнення таких цінностей, як толерантність, повага, взаємодопомога, милосердя. Для існування і розвитку будь-якій культурі, як і будь-якій людині, необхідні спілкування, діалог, взаємодія. Ідея діалогу культур передбачає відкритість культур одна одній. Але це можливо при виконанні деяких умов: рівності всіх культур, визнання права кожної культури на відмінності від інших, поваги до чужої культури.

         При діалозі двох культур вони не зливаються і не змішуються, кожна зберігає свою єдність і цілісність, але вони взаємно збагачуються, доповнюються, при цьому зберігаються унікальні особливості, самобутність і самостійність кожної окремої культури.

         Культурне розмаїття — важлива умова для самопізнання людини: чим більше вона буде дізнаватися про культуру, чим більше країн відвідає, чим більше мов вивчить, тим краще вона зрозуміє себе і тим самим збагатить свій духовний світ. Щоб вступити в гідний діалог з представниками різних культур, необхідно знати і розуміти ці культури.

         Діалог є істинною формою міжнаціонального спілкування, що передбачає як взаємозбагачення національних культур, так і збереження їх самобутності і самостійності. Оскільки кожна національна культура своєрідна і єдина, то її внесок в загальнолюдський культурний фонд унікальний і неповторний.

         Ізоляція ж однієї культури від інших завжди негативно позначається на власній національній гідності і на національному престижі. Взаємодія веде до множення досвіду не тільки своєї національної культури, а й інших культур, вказує на можливість нескінченного та невичерпного пізнання і художнього втілення дійсності. Взаємодія направляє та сприяє здійсненню творчих пошуків художника, вона не тільки умова для прояву таланту, а й умова його формування. Обмін духовними цінностями, знайомство з досягненнями культури інших народів збагачує особистість, змінюючи і розвиваючи її.

         Одним з продуктивних напрямів у діалозі культур є мистецтво. Мова мистецтва — міжнародна мова. Музика, балет, живопис не знають ні міждержавних, ні міжнаціональних, ні часових кордонів. Мистецтво — це дорога в майбутнє, і це майбутнє вимагає загальнолюдських ідеалів, тому мистецтво повинно бути творчим. Воно є багатофункціональним: вчить, виховує, пророкує майбутнє, має майже гіпнотичний вплив на людей. В цьому і полягає суспільна значущість мистецтва різних епох, стилів та напрямів.

         У наш час саме полікультурність стає основним принципом розвитку людства. Розглянемо полікультурність на прикладі однієї з вітчизняних пам’яток культури.

         В Україні на Хмельниччині є стародавнє місто Кам’янець-Подільський — справжній музей просто неба. Його архітектура вирізняється самобутністю і творить своєрідне полікультурне середовище. Протягом століть місто неодноразово ставало здобиччю численних завойовників: монголо-татарських ханів, литовських князів, польських королів, турецьких султанів. Під час одного з таких нашесть у центрі міста було зведено масивну споруду костьолу. За часів турецького панування споруду реконструювали, перетворили на мусульманську мечеть, а поруч добудували мінарет. Після поразки турецьких військ на мінареті поставили скульптуру. Так відбувався «архітектурний діалог» Заходу і Сходу, який триває і дотепер.

         Таких прикладів у нашій країні та за кордоном можна навести чимало. Типові далекосхідні пагоди можна побачити в європейських містах, зокрема в Брюсселі. Екстер’єри та інтер’єри цих споруд (арх. А. Марсель) прикрашені розкішним декором, в якому дивно переплелися місцеві і східні елементи. Зокрема, зображення сцен самурайських битв на вітражах, скульптурки різнокольорових драконів, китайські сувої з пейзажами, меблі і вази витонченої роботи, привезені з Піднебесної.

Мистецька скарбничка

Костел або костьол— одна з назв релігійної споруди християн-католиків, церква, римо-католицький храм. Місце проведення богослужінь. Слово kościół походить від лат. castellum — «укріплене місце», «замок».

Мечеть (з араб. — «соборне моління») — культова споруда, храм для молитов у мусульман.

Мінарет (з араб. — «місце, де запалюють вогонь») — баштоподібна споруда при мечеті.

Пагода — буддистська чи індуїстська споруда культового призначення. У різних країнах до пагод зараховують різні типи споруд.

Перегляд відеоматеріалу. Кам’янець-Подільський

 Завдання:

 Спробуйте узагальнити свої знання з мистецтва різних епох, стилів, напрямів.

1.    З’єднайте прізвище митця з його твором, а твір зі стилем автора

Обрі Вінсент Бердслі	«Чорний капот»	модернізм
Микола Реріх	«Небесний бій»	символізм
Клод Моне	«Враження. Схід сонця»	імпресіонізм
Вінсент Ван Гог	«Зоряна ніч»	постімпресіонізм
Пабло Пікассо	«Авіньйонські дівчата»	кубізм
Джакомо Балла	«Політ ластівки»	футуризм
Казимир Малевич	«Чорний квадрат»	супрематизм
Василь Кандинський	«Поперечна лінія»	абстракціонізм
Едвард Мунк	«Крик»	експресіонізм
Сальвадор Далі	«Сталість пам'яті»	сюрреалізм
Анрі Матісс	«Танок»	фовізм

                              

2. Виберіть слова, словосполучення, які характеризують, доповнюють або  пов’язані із базовим поняттям.

Базове поняття: Еклектика

Архітектура, історизм, полістилістика, арт-деко, миттєве враження, неокласицизм, модернізм, «київський Гауді»,  меценат, кубофутуризм монументалізм, увертюра, неофольклоризм.

Базове поняття: Постмодернізм

Криза ідей, комплекс стилів і напрямів, потяг до міфу, імпровізація, прагнення поєднати істини багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, які взаємодоповнюються, історизм, невизначеність, поп-арт, факсиміле.

Базове поняття: Кінематограф.

Брати Люм’єр, К. Станіславський, драматург, кутюр’є, сценарист, оператор, режисер, крупний план, ракурс, антракт, па-де-де, О. Довженко, Л. Гайдай, Б. Ступка, Оскар, Канни, меломан.

3. Якби ви присвятили своє життя художній творчості, який би стиль став основою для професійного самовдосконалення?

Бажаю вам творчого успіху!!!

-----------------------------------------------------------------------------------

Завдання №6    виконати до 11.05.2020


Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.

Тема. Збереження мистецьких надбань: музеї, галереї.

         Мистецтво є складовою культурної спадщини людства, і щоб зберегти її для нащадків, створюють бібліотеки, музеї, галереї.

         Зібрання рукописів, книжок, предметів старовини, зокрема й мистецтва, існували з давніх-давен. Нещодавно китайськими археологами було зроблено приголомшливе відкриття: віднайдено найдавніший у світі музей музичних інструментів, який упродовж тисячі років був прихований від людського ока. Колекція налічує 150 експонатів: дудочки з кісток, флейти різних форм і розмірів, дзвони з бронзи, окарини з глини тощо.

Мистецька скарбничка

         Культурно-мистецька спадщина — сукупність цінностей, успадкованих суспільством від попередніх поколінь, — охоплює пам’ятки високої (шляхетної) культури й водночас повсякденного народного побуту. Розрізняється 8 видів пам’яток: археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об’єкти науки і техніки.

         В Україні на державному обліку перебуває понад 152 тисяч пам’яток культурно-історичної спадщини. Залежно від історичної та художньої цінності пам’ятки культури бувають світового, державного (національного) і місцевого значення.

         У нашій країні діє кілька десятків історико-культурних заповідників. Ось ті, що пов’язані з мистецтвом: «Ольвія» на Миколаївщині, «Кам’янець» на Хмельниччині, гончарства в Опішному на Полтавщині, «Чернігів стародавній», «Качанівка», «Гетьманська столиця» на Чернігівщині.

         Найцінніші зразки культурної спадщини перебувають під охороною ЮНЕСКО.

Мистецька скарбничка

         ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) - міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, яка при співпраці своїх членів-держав сприяє розвитку національної культури, охороні пам’яток культури тощо.

         Список цієї організації складають близько тисячі найменувань пам’яток з усіх континентів світу. Це - храми, парки, заповідники та навіть цілі історичні центри міст. Шедеври людського генія занесені до списку ЮНЕСКО, щоб уберегти їх для нащадків. В Україні є такі об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО: Софійський собор з архітектурним ансамблем та Києво-Печерська лавра в м. Києві, ансамбль історичного центру м.Львова, резиденція митрополитів Буковини і Далмації (нині - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича), дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі та України (8 церков України та 8 церков Польщі, що представляють гуцульський, бойківський, лемківський та галицький типи архітектури), що знаходяться в Івано-Франківській, Закарпатській та Львівській областях, Херсонес Таврійський (Крим, м.Севастополь).

         Головна мета списку Світової спадщини - зробити відомими й захистити об’єкти, які є унікальними у своєму роді. Держави, на території яких розташовані об’єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов’язання щодо їх збереження.

Перегляд відеоматеріалу.  Об'єкти ЮНЕСКО в Україні

Перегляд відеоматеріалу. 8 українських дерев'яних церков отримали статус спадщини ЮНЕСКО

         Культурна спадщина України є невід’ємною частиною світового культурного надбання, її збереження регулюється Конституцією України (ст. 54), Законом України «Про охорону культурної спадщини» та іншими нормативно-правовими актами.

Мистецька скарбничка

         Пам’ятка культури - визначна споруда, археологічний об’єкт або витвір мистецтва, що є частиною культурного надбання країни, людства загалом (пам’ятка історії, літератури, мистецтва, мови, права тощо) і охороняється законом. Залежно від наукової, історичної і художньої цінності пам’ятки культури бувають світового, державного і місцевого значення.

         На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам’яток, з них 57 206 - пам’ятки археології (у тому числі 418 - національного значення), 51 364 -пам’ятки історії (у тому числі 142 - національного значення), 5926 - пам’ятки монументального мистецтва (у тому числі 44 - національного значення), 16 293 - пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (у тому числі 3541 - національного значення).

         Функціонує 61 історико-культурний заповідник. До складу заповідників входять комплекси (ансамблі) пам’яток, що мають особливу культурну цінність, 13 заповідникам надано статус національних. Близько 9400 населених пунктів України мають понад 70 тис. об’єктів культурної спадщини, що потребують дослідження та взяття на облік. 401 населений пункт включено до Списку історичних населених місць України.

Перегляд відеоматеріалу. Батурин. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»

Перегляд відеоматеріалу. Національній історико-культурній заповідник «Качанівка»

Мистецька скарбничка

         Музеї (грець.— «місце, присвячене музам», «храм муз») — це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, залучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

         Перші музеї з’явилися в Стародавній Греції у Дельфах, Олімпії, де зберігалися твори мистецтва у храмах, замках, будинках зібрань. Систематичне колекціонування пам'яток мистецтва було розпочато у XVI ст. та широко поширилось в XVI—XVII ст. в Італії, а вже звідси — до інших країн Європи. Однак, ці колекції зазвичай належали приватним особам: королям, багатим феодалам, заможним купцям, тому доступ до них був обмежений. Пройшло багато років, перш ніж держави усвідомили значущість музейної справи і стали підтримувати збільшення музейних колекцій. У власність музеїв передавали свої скарби королівські будинки, приватні колекціонери, заповідали свої творчі вироби митці. Так формувались великі музейні експозиції, які принесли славу їх націям, бо слугують підтвердженням шанобливого ставлення до свого минулого.

         За своїм профілем музеї поділяються на такі види:
історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, меморіальні, галузеві тощо.

         Картини й літературні твори, архітектурні споруди та скульптурні пам’ятки, нотні записи та кінострічки дійшли до нас через сотні й десятки років завдяки праці багатьох людей, які охороняли та зберігали всі ці культурні феномени, поповнюючи ними світову скарбницю мистецтва.

         Для збереження, презентації, популяризації мистецьких надбань людства в усьому світі існують художні музеї та картинні галереї.

Мистецька скарбничка

         Художній музей - музейний заклад, колекції та експозиції якого відображають історію і сучасний стан образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва. Виділяють такі типи цих закладів: музеї широкого профілю (живопис, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво); музеї, присвячені одному з видів мистецтва (картинні галереї); музеї, присвячені відомим художникам (зокрема, меморіальні музеї).

         Художня галерея - тип художнього музею.

         Картинна галерея як тип художнього музею відома в Європі з XVII ст., відтоді як предмети мистецтва почали зберігати й експонувати в довгих світлих приміщеннях палаців, одна зі стін яких утворювалась колонами або стовпами.

         Багато художніх музеїв і картинних галерей викликають значний туристичний інтерес, наприклад, Лувр, Прадо, Уффіці та ін.

        

Лувр

         Однією із святинь Франції є Лувр, який був спочатку фортецею, потім — королівським палацом, а сьогодні є Національним музеєм. Це історичне серце Парижа, та й усієї Франції. Його площа становить понад 160 тис. кв. м. У музеї близько 300000 експонатів, з яких тільки 35000 виставляються в залах. Його колекції мають величезні географічні та часові простори: від Західної Європи до Ірану через Грецію, Єгипет і Близький Схід; з античності — до 1848 року. Його прикрашають рельєфи скульптора Жана Гужона. У Луврі знаходиться безцінна колекція дорогоцінних каменів, скульптур і пам’яток світової культури, численні шедеври: скульптура Олександра Антіохійського «Венера Мілоська», картини Тиціана, Л. да Вінчі, Рембрандта, Ж.-Л. Давіда, Е. Делакруа. Однією з перлин колекції Лувра є картина Л. да Вінчі «Джоконда», заради зустрічі з якою до музею завжди будуть приходити люди.

Починаючи з 2008 року, експонати музею розділені на 8 колекцій:

• Стародавній Схід. У відділенні, присвяченому Стародавньому Сходу, зберігаються роботи, створені на величезній території, що простягнулася від Індії до Середзем’я. Найстаріший з експонатів датується 6000 роком до Різдва Христового. Колекція складається з трьох частин: Месопотамія (Шумери, Вавилон, Ассирія і Анатолія), Іран (Сузи, Іранське плато і східний кордон Ірану), Левант (Сирій-сько-Палестинське узбережжя і Кіпр).

• Стародавній Єгипет. Відділ Стародавнього Єгипту був створений 15 травня 1826 року за розпорядженням Карла X. Першим наглядачем створеного Музею Єгипту став розшифровувач давньоєгипетських ієрогліфів Жан-Франсуа Шампо-льон. Тут виставлені експонати, що відносяться до колись могутньої і дуже древньої цивілізації, яка існувала вздовж родючих берегів річки Ніл. Древній Єгипет як цивілізація починає свою історію за 4 тисячоліття до н.е. В даному відділі музею представлено близько 5000 робіт, розміщених на площі 4120 м2.

• Стародавні Греція, Етрурія, Рим. У колекції представлені: Архаїчна Греція, Класична Греція, Елліністична Греція, Етрурія, Стародавній Рим. Вони ілюструють художню виразність людей, що проживали в районі Середземномор’я з 4 тисячоліття до н.е. і до VI століття н.е. Грецькі статуї представлені в хронологічному порядку (ера орієнталізму, архаїчний, класичний та еллінський періоди). Тут представлені як оригінали, так і точні копії, виконані в епоху Риму. Три кімнати присвячені Етруським роботам (саркофаги, вази, живопис і дорогоцінні прикраси). Римська колекція головним чином складається зі статуй, мозаїк, бронзових, золотих і срібних робіт.

• Скульптури. Спочатку в Луврі були представлені тільки античні статуї. Єдиним винятком були роботи Мікеланджело. У 1824 році відкриваються 5 нових залів, присвячених періоду епохи Відродження до XVIII ст. У 1850 р. до колекції приєднуються середньовічні статуї, а в 1893 р. департамент скульптур стає незалежним від департаменту античності.

• Мистецтво ісламу. Департамент мистецтва ісламу був створений у 2003 році і містить твори ісламської цивілізації від Іспанії до Індії, від зародження ісламської цивілізації до XIX століття.

• Предмети мистецтва. Один із найбагатших департаментів музею, чия колекція постійно поповнюється. Тут представлені світські і релігійні коштовності, статуетки, меблі, гобелени. Зали Дувру привертають глядача не тільки розкішним оздобленням і красою музейних експонатів, а й складністю архітектурних конструкцій, яскравою палітрою кольорів. Колекція охоплює період від Середньовіччя до XIX ст.

• Образотворче мистецтво. Колекція містить близько 6000 картин, які представляють період від Середньовіччя до 1848 р. Твори, що датуються після 1848 р., були передані в Музей Орсе під час створення останнього. Зал, де знаходиться картина Ж. Л. Давида «Посвята імператора Наполеона І і коронування імператриці Жозефіни в соборі Паризької Богоматері 2 грудня 1804 р.»

• Графічне мистецтво. Відділ графічного мистецтва на сьогодні містить понад 130 000 експонатів. Зал малюнків, що починався з колекції французьких королів, а потім значно розширився за рахунок нових придбань і дарів. Колекція Едмона Ротшильда, передана до Лувру в 1936 р., що містить близько 40 000 естампів, 3 000 малюнків і 500 ілюстрованих книг (рідкісні інкунабули, понад три сотні офортів Рембрандта, твори Альтдорфера, Ханса Зебальда Бехам, гравюри Альбрехта Дюрера, 70 оригінальних малюнків Рембрандта, малюнок самого Леонардо да Вінчі тощо). У зв’язку з величезним числом експонатів, а також через чутливість паперу до світла, не представляється можливим експонувати їх постійно.

         Найвідомішими експонатами Лувру є античні скульптури «Венера Мілоська», «Ніка Самофракійська», «Джоконда» («Мона Ліза») Леонардо да Вінчі.

Галерея Уффіці

         У серці Флоренції, італійського міста, яке стало колискою Ренесансу, розташовано галерею Уффіці — один з найстаріших з усіх існуючих нині музеїв. Своїм створенням галерея зобов’язана Козімо І Медічі, який 1559 р. надав для адміністративних потреб один зі своїх розкішних палаців (арх. Дж. Базарі). При вході до галереї — скульптура Лоренцо Медичі, саме його колекція — в основі галереї.. У галереї зберігається чимало картин італійської та інших живописних шкіл XIV-XVIII ст., зокрема шедеври Відродження геніальних майстрів пензля Боттічеллі, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Джотто, Тіціана, Караваджо, Рубенса; унікальна колекція живописних автопортретів. Галерею утворюють 45 залів із зібранням картин, розміщених у хронологічному порядку.

 Прадо

         У столиці Іспанії Мадриді розташовано один з найбільших музеїв європейського образотворчого мистецтва — Прадо. Будівля закладу є видатним взірцем пізнього іспанського класицизму. У галереї міститься багата колекція картин ХІІ-ХІХ ст., заснована на колишньому королівському зібранні. Вона розподілена на такі школи (групи): італійська, фламандська, іспанська, німецька. Тут зберігаються чи не найповніші зібрання творів І.Босха, Д. Веласкеса, Ф. Гойї, Б. Мурільйо, Ф. Сурбарана, Ель Греко.

Дрезденська галерея

         Галерея заснована в 1560 році і знаходиться у спеціальному приміщенні палацового ансамблю Цвінгер — історичному місці в Дрездені, що була частиною резиденції саксонських імперських князів (курфюрстів). Комплекс складається з чотирьох будов. Саме тут розташовані різні за призначенням музеї, серед яких картинна галерея, в якій зберігаються кращі зразки старовинного європейського живопису (розташована в триповерховій будівлі з куполом), Музей порцеляни та Фізико-математичний музей тощо. Комплекс налічує 12 музеїв.

         Туристи з усього світу звикли до словосполучення «Дрезденська картинна галерея», та насправді в Німеччині її називають «Галерея старих майстрів», і вона — лише частина державного художнього зібрання Дрездена. Відкриття галереї припадає на 1854 рік, і з цього ж часу вона здобула собі славу однієї з найбагатших і найбільш унікальних у світі. Історія створення колекції Дрезденської галереї розпочалася в XVст., у часи правління Фрідріха III Мудрого, який став купувати різні раритети і робив замовлення видатним художникам того часу. Август III Сильний вирішив створити колекцію, яка б не поступалась італійським та французьким колекціям. У 1831 р. зібрання стало загальнодоступнимє

         Головна цінність Дрезденськой галереї — твори італійських художників епохи Відродження. Це, перш за все, такі знамениті полотна, як «Сикстинська Мадонна» Рафаеля Санті, «Венера, яка заснула» Джорджоне, «Портрет хлопчика» Пінтуріккьо, «Поклоніння пастухів» або «Свята ніч» Корреджо, картини Тиціана, Веронезе, Тінторетто, Боттічеллі та інших.

Метрополітен-музей

         У Нью-Йорку (США) розташований один із найбільших і четвертий за відвідуваністю художній музей світу — Метрополітен-музей. Він існує на кошти спонсорів та дарувальників при невеликій державній підтримці.

Відділи Метрополітен-музею:

• Американського декоративного мистецтва

• Американського живопису і скульптури

• Зброї та обладунків

• Мистецтва Африки, Океанії та Америки

• Стародавнього близькосхідного мистецтва

• Мистецтва Азії

• Середньовічна Галерея (The Cloisters)

• Інститут костюма

• Малюнків та літографій

• Давньоєгипетського мистецтва

• Європейського живопису

• Європейської скульптури і декоративного мистецтва

•Давньогрецького і римського мистецтва

• Мистецтва ісламу

• Колекція Роберта Лемана

• Бібліотеки

• Середньовічного мистецтва

• Сучасного мистецтва

• Музичних інструментів

• Фотографії

         Метрополітен-музей було засновано в 1870 р. групою американських бізнесменів і шанувальників мистецтва. Вперше відкрився для публіки 20 лютого 1872 р. У свою нинішню будівлю музей переїхав в 1880 р. В основу музею лягли три приватні колекції — 174 твори європейського живопису, серед яких були твори Халса, Ван Дейка, Тьєполо і Пуссена. Але тільки в XX столітті музей отримав світову популярність.

         У лютому 2017 р. музей зробив загальнодоступними 375 тисяч оцифрованих зображень художніх робіт зі своєї колекції. Ці картини і фотографії можуть бути вільно використані як в особистих, так і в комерційних цілях.

         Інститут костюма заснований у 1937 р. Сьогодні його колекція складає більше 35 тисяч костюмів і аксесуарів. Інститут двічі на рік влаштовує виставки костюмів в галереях Метрополітен-музею, при цьому кожна виставка присвячена певному дизайнеру або темі.

         Мистецтво Стародавнього Єгипту. Відділ поповнювався за рахунок пожертвувань власників археологічних цінностей, що власноручно знайшли під час розкопок у Єгипті. У цьому відділі є близько 36 тисяч предметів, які представляють мистецтво Єгипту, що демонструються в сорока тематичних галереях. Найбільш цінними експонатами єгипетської колекції Метрополітен музею вважається ряд із 24 дерев’яних фігур із могили в Дей ель-Бахрі і унікальний Храм Дендур, урятований при споруді Асуанської греблі і переданий у дар США в 1965 році

         Крім цих постійних експозицій, є кілька залів для проведення тимчасових виставок.

Національний художній музей України

         У самому центрі Києва розташовано Національний художній музей України. Один із найбільших і найстаріших в Україні.  Його збудовано на добровільні пожертвування киян і відкрито у 1899 р. Будівлю з колонадою споруджено за проектом зодчого П. Бойцова в неокласичному стилі, а допрацьовував проект В. Городецький. Обабіч широких сходів установлено статуї левів, фронтон прикрашає алегорична композиція «Торжество мистецтв», нижче — фриз із рельєфами на міфологічні сюжети, над карнизом застигли фантастичні грифони.

         За тривалий період існування в його фондах зібрано унікальну колекцію - понад 16 тис. творів українського живопису, скульптури та графіки від XII ст. до сучасності. Завдяки цьому став одним із центральних закладів зі збереження, вивчення та популяризації національного образотворчого мистецтва, джерелом духовної культури.

Музей писанки

         Архітектурна споруда музею у формі найбільшої у світі писанки стала візитівкою Коломиї. У колекції Музею писанки зібрано понад 12 тис. зразків з різних етнорегіонів України та зарубіжжя: Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, Індії.

Дати відповіді на запитання:

v   Що є об’єктами культурної спадщини?

v   Які функції  міжнародної організації ЮНЕСКО?

v   Які культурні пам’ятки України перебувають під охороною ЮНЕСКО?

v   Назвіть найбільші музеї світу

v   Чи знаєте ви правила поведінки в музеї?

Бажаю вам творчого успіху!!!

----------------------------------------------------------

Завдання №5     виконати до 04.05.2020

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.

  Тема. Реклама

         Реклама (від лат. «виголошую») — елемент культури, спосіб впливу на споживача, щоб з метою донести інформацію про предмет рекламування, сформувати відповідні потреби.

         Реклама стала нині частиною повсякдення, без неї важко уявити сучасне життя. Вона створює віртуальний світ і залучає до нього споживача, формуючи його інтереси й потреби. Реклама багатофункціональна: вона має економічний, соціальний, політичний, культурний, просвітницький, психологічний, естетичний вплив на суспільство.

         Реклама передбачає цілеспрямовану організацію заходів для отримання певної вигоди (прибутку, сформованої громадської думки, політичної мети). Проте вона здатна не лише формувати споживацькі стереотипи й еталони, а й акцентувати увагу людей на таких важливих проблемах сьогодення, як стан навколишнього середовища, охорона здоров’я, гігієна й санітарія. У даному разі рекламі притаманні правдивість, гуманізм. Цивілізована реклама не маніпулює суспільною свідомістю, а стимулює актуальні, спрямовані на саморозвиток потреби, збагачуючи людей новими знаннями й досвідом.

         За спрямованістю розрізняють рекламу комерційну (бізнесову, товарну) та соціальну, зокрема політичну, просвітницьку тощо. За характером вплив рекламних засобів може бути індивідуальним та масовим, тобто розрахованим на широке коло споживачів.

 Перегляд відеоматеріалу. Соціальна реклама

         Залежно від території рекламу поділяють на локальну (охоплює торговельний заклад або населений пункт); регіональну (охоплює певний регіон), загальнонаціональну (в масштабах однієї держави) і міжнародну.

         Реклама є комунікативним процесом, її сенс схоплюється миттєво і засвоюється на рівні підсвідомості, коли ми гортаємо сторінки преси, слухаємо радіо, дивимося на екран телевізора або подорожуємо лабіринтами Інтернету. Для цього використовують спеціальні рекламні прийоми комплексного впливу на людину з метою привернути її увагу, зацікавити й переконати: повтори тексту, гіперболізація, посилання на думку фахівців чи авторитетів, креативні візуальні ідеї тощо.

         Реклама існувала починаючи з античних глашатаїв, що сповіщали про театральні або спортивні видовища. Її вплив підвищився з поширенням друку. Стимулюючи прагнення людей до задоволення різних потреб, реклама сприяла продуктивності виробництва. Сучасні ЗМІ перетворили її на бізнес. Приміром, телебачення заповнене рекламними роликами. А з поширенням Інтернету реклама охопила колосальні території й усі категорії споживачів.  

         До засобів розповсюдження рекламної продукції належать: кіно, відео, телебачення (короткометражні фільми, слайд-фільми, рекламні передачі, ролики, телезаставки); радіо (інтерв’ю, рекламні передачі та повідомлення, радіорепортажі); періодичні друковані видання (газети, журнали з рекламними оголошеннями й статтями); поліграфічна продукція (плакати, афіші, листівки, буклети, каталоги); пряме розсилання (рекламні поштові пропозиції, інформаційні листи); зовнішня реклама (білборди, плазмові екрани, транспаранти, вказівники, панно, вивіски та вітрини магазинів); світлова реклама (статичні й динамічні лайтбокси, електронні табло, газосвітлові оголошення, «рядок, що біжить»); реклама на транспорті (зовнішнє оформлення автомобілів, трамваїв і тролейбусів, вагонів метро, реклама в салонах громадського транспорту); ярмарки, виставки (презентації, прес-конференції, «круглі столи», зустрічі з фахівцями, демонстрація товарів, дегустація продуктів); Інтернет (слайд-фільми, відеокаталоги, оголошення, банери).

Мистецька скарбничка

         Білборд (англ. billboard — афіша, реклама на дошці) — рекламний щит на підставці, встановлений зазвичай на узбіччях автотрас поблизу місця продажу рекламованого товару, один з найпопулярніших видів зовнішньої реклами.

         Під час розповсюдження реклами поширюють складові елементи фірмового стилю виробника: товарний знак або емблему, логотип, слоган, корпоративний колір, сувенірну продукцію.

         Рекламісти, аби привернути увагу, викликати оптимістичний настрій споживача, застосовують візуальні образи. Доведено, що ефективним є співвідношення, коли 70% повідомлення становить відеоряд та мінімум тексту. У рекламних слоганах, текстових коментарях, музичному супроводі використовують народну творчість: прислів’я, приказки, частівки, казки, пісні.

         На мистецтві реклами позначаються художні стилі: модернізм і постмодернізм. На ранньому етапі її розвитку запозичували методи модерну (подання звичайних речей як предметів мистецтва з ознаками технократичної краси). Нині в рекламній творчості втілюють естетику урбанізму; відчутне захоплення кольором і лінією, як в абстракціоністів. Нове ставлення до речей сприяло вивільненню кольору, який і дотепер є основним виражальним засобом реклами. Спостерігається зрівнювання масових виробів з творами мистецтва, як у дадаїстів. Фантазію рекламістів збуджує «виразність беззмістовного», притаманна кубізму і сюрреалізму. Популярні засоби поп-арту, мінімалізму.

         Прогрес технологій у галузях фотографії, поліграфії, а також у комп’ютерній техніці, а надто — в комп’ютерній графіці, дав поштовх рекламному дизайну. Реклама, сягнувши певного художнього рівня, виробила власні засоби виразності, почала впливати практично на всі види сучасної художньої творчості. Щоб вплив на споживача був дієвішим, у рекламі використовують живопис, театр, кіно, телебачення, літературу, музику. Тому рекламу можна сприймати як особливий, нетрадиційний вид сучасного мистецтва. Наразі вона й сама змінює не тільки життя і побут людей, а й сучасне мистецтво, яке відповідно також вбирає засоби та методи рекламної творчості, акумулює її емоційно-ігрові засади, доступність, плакатність, простоту змісту або, іноді, і навмисний примітив.

         Часом дуже популярна антиреклама — інформація, яка покликана зменшувати інтерес до того чи того продукту, компанії. Наприклад, інтернет-користувачі поширюють власноруч виготовлені банери, принти, слогани, що розкривають негативну сутність певного бренду, речі, послуг. Навіть проводять конкурси антиреклами, визначають її рейтинги.

Мистецька скарбничка

         Бренд (англ. brand — клеймо) — комплекс уявлень, асоціацій, емоцій, ціннісних характеристик про продукт або послугу. Складовими бренду є елементи фірмового стилю: назва (слово, словосполучення), логотип, палітра кольорів тощо.

         Реклама здатна творити модель поведінки, використовуючи правила етикету, дає зразки культури спілкування, зокрема елементарні правила ввічливості. Споживачеві пропонується естетизована схема поведінки, взірці зовнішнього вигляду (мова, одяг, міміка, жести тощо). Отже, реклама формує певний стиль життя.

         Утім можливості реклами для розвитку естетичних смаків пересічної людини в нашій країні реалізовані недостатньо. Для підвищення рівня культури українського суспільства варто активніше спрямовувати рекламу на інформацію про мистецтво — явища, події, заходи в цій царині.

  Виконання творчого завдання.

Створити  рекламний плакат про художні секції, студії, гуртки школи, Будинку творчості.

Запропонуйте власний варіант оригінальної реклами. Доберіть фольклорні елементи до рекламних слоганів.

Бажаю вам творчіх злетів!!!

----------------------------------------------------------------------------------------------------

Завдання №4 виконати до 20.04.2020

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.

Тема. Фотомистецтво.

         У наш час складно уявити, що колись не існувало фотографій, адже тепер майже в кожній родині зберігається добірка сімейних фото, бодай невеличка, а в декого — своєрідний фотолітопис роду. Кожна сучасна людина  себе уже і не уявляє без світлин. Сьогодні  цифрові камери  вбудовуються в стільникові телефони, медіаплеєри,  ноутбуки.

Поміркуємо!

         У наш час все існує заради того, щоб закінчитися фотографією. Фотографія зупиняє час.

                                                             Анрі Базен , французький кінокритик

         Існують суперечки про те, чи можна віднести фотографію до мистецтва, чи це лише засіб його досягнення, так як, наприклад, полотно і фарби? За їх допомогою можна створити справжні твори мистецтва, але з такою, ж часткою ймовірності можна «побудувати» бізнес. Адже в сучасному світі фотограф це не тільки творча особистість, але і свого роду бізнесмен. Без якісної фотозйомки не обходиться жоден урочистий захід. Фотографія затребувана і приносить непоганий дохід. Але всі, хто любить фотографію, милується шедеврами професіоналів, сам створює якісні, неповторні роботи і при цьому не ставить перед собою мету продати своє творіння - для того відповідь очевидна: фотографія - це мистецтво!

         Щоб з упевненістю говорити про те, чи є фотографія мистецтвом, необхідно розібратися, що ж таке фотографія і що таке мистецтво? Чи можуть вони співіснувати? Або ж це одне «ціле»? Сьогодні спробуємо в цьому розібратись.

Мистецька скарбничка

         Фотографія (від грец. «світло» та «пишу») — сукупність різноманітних науково-технічних засобів і технологій, які мають на меті реєстрацію зображень об’єктів за допомогою світла.

Мистецька скарбничка

         Фотомистецтво — створення за допомогою технічних засобів зорового образу документального значення, художньо виразного і достовірного, що фіксує в застиглому зображенні мить дійсності.

         Фотографія має на меті створення за допомогою фотоапарата зображень певних предметів, об’єктів, людей. У результаті фотограф отримує світлину (на папері) або електронне зображення (цифрова фотографія). Спочатку вона була монохромна, згодом виникла й кольорова.

         Винахідниками фотографії є французи Жозеф Нісефор Ньєпс і Луї Жак Дагерр та англієць Вільям Генрі Фокс Телбот (1839).

         За відтворюваними подіями фотографії умовно поділяють на репортажні (без втручання фотографа) і постановочні.

         Зазвичай розрізняють фотографів-професіоналів і аматорів, які знімають для власного задоволення. Професіоналів часто поділяють на весільних, модельних, рекламних, пейзажних, спортивних фотографів, а також фотожурналістів. Деякі суміщують ці професії. Фотографії може створювати як одна людина, так і група осіб.

         Першою жінкою-фотографом була англійський ботанік Анна Аткінс. Вона є авторкою першої книжки, ілюстрованої суто фотографіями.

Мистецька скарбничка

         Фоторепортаж — оперативний жанр фотожурналістики, що складається із серії знімків, на яких висвітлюється певна подія.

         Фотокореспонденти висвітлюють соціальні катастрофи, різноманітні явища природи, дивовижні стихії. Часом завдяки невтомній, інколи й небезпечній, роботі фахівців-фотографів з’являються фоторепортажі в ЗМІ. Цікаво, що за багатьма параметрами складності й ризику до десятки найстресовіших професій входять фотожурналісти разом із військовими, пожежниками, пілотами тощо.

Перегляд відеоматеріалу. Історія фотографії в фактах

         Фотомистецтво належить до візуальних, або пластичних, мистецтв і водночас до так званих «технічних». Тривалий час побутувала думка, що на статус мистецтва може претендувати лише рукотворна річ, тому до цього кола не включали зображення, отримані за допомогою техніки (фотографія, кіно, телебачення). Від початку існування їх вважали тільки розвагами, згодом — технічними засобами передавання інформації, і, зрештою, у процесі створення власної художньої мови відбувся їх перехід на мистецький рівень.

         Існує два напрями фотографії — документальна і художня. Документальна фіксує миттєвості життя, об’єктивну реальність. Художня втілює художній задум, авторський погляд на сцени й об’єкти, спеціально обрані або організовані для фотографування.

         Легендою американського і світового фотомистецтва є Ансел Адамс (1902—1984). Коли йому було 10 років, батько забрав його зі школи й організував домашнє навчання, зокрема й уроки гри на фортепіано. Захоплення музикою було достатньо серйозним. Після того, як хлопчик зацікавився фотографією, він довго не міг зробити вибір між двома своїми захопленнями. У віці 17 років Ансел вступив до клубу, члени якого захищали природні пам’ятки. Багато фотографій юнак присвятив охороні парків і заповідників, що використовував клуб у природоохоронній діяльності. Широкої популярності А. Адамс набув завдяки своїм чорно-білим пейзажам. Він вважав, що технічна досконалість і майстерність фотографа не можуть зрівнятися з художнім поглядом, зі здатністю митця виразити своє світовідчуття за допомогою фотографії.

         Визнаний класик фотографії заснував перший у США факультет мистецтва фотографії в Каліфорнійській школі мистецтв. Багато його робіт можуть слугувати наочними посібниками з композиції, адже не тільки викликають певні емоції, а й допомагають зрозуміти взаємозв’язок між об’єктами в кадрі.

         Фотографія А. Адамса «Хребет Тітон і річка Снейк» увійшла до 116 робіт, обраних для занесення на золоту пластинку космічного корабля «Вояжер», який був запущений у космос, щоб передати іншим цивілізаціям інформацію про природу Землі.

 Перегляд відео матеріалу:  Ансель Адамс

         Одним із найвідоміших фотографів в Україні був свого часу Альфред Федецький, уродженець Житомира, випускник Фотографічного інституту Віденської Академії мистецтв. Він відкрив фотомайстерню в Харкові, фотографував коронованих осіб, військових, діячів мистецтва, шляхтичів і міщан.

         Щоб ідентифікувати будь-який вид мистецтва, потрібно передусім з’ясувати сутність його мови. Яка ж специфіка візуальної мови фотографії?

         Фотомитець здатний виразити власне ставлення до зображуваного в художньому образі за допомогою таких засобів виразності, як композиція, ракурс, світлотінь, колір. Завдяки вибору певної миті зйомки можна передати своєрідність явища природи, неповторність події, людини.

         Фотокомпозиція передбачає доцільне розташування об’єктів, елементів переднього плану і тла відповідно до вимог візуальної гармонії.

         Художні аспекти фотографії виявляються у виборі стилю, жанру, прийомів оброблення фотоматеріалів. Техніка фотозйомки полегшує пошук задуманого образу, а сучасні технічні засоби спростили отримання якісного зображення.

         До найпопулярніших жанрів фотомистецтва належать пейзаж, портрет і репортаж. Усім їм притаманний документалізм — властивість, яка вперше увійшла в мистецтво з появою фотографії. Документалізм, достовірність, реальність відрізняють фотографію від живопису, графіки.

         Отже, фотомистецтво поєднує художню виразність із правдивістю.

Перегляд відеоматеріалу: Жанри і види фотографії

Перегляд відеоматеріалу. Шедеври портретної фотографії

         Замість тематичних жанрів, на які традиційно поділяють образотворче мистецтво, у сучасній візуальній культурі існує жанровий поділ за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, фотографія, інсталяція, відео тощо.

         Чи може фотографія мати свій художній стиль? Натуралістично відзнятий кадр буде ретельно демонструвати всі деталі, що потрапили в об’єктив. Якщо ж знімок зробити під кутом авторського художнього бачення, буде зовсім інша робота. Характер і сила авторського відхилення від дзеркальної фотографії і визначають саме стиль. Він може бути індивідуальним чи відповідати певній художній школі.

         У сучасній фотографії розрізняють такі напрями й стилі: етнографічно-соціологічний, репортажний, плакатно-рекламний, художньо-конструктивний, декоративний, символічний, імпресіоністичний. Нерідко фотохудожник працює одразу в кількох напрямах.

         Усі стилі й жанри художньої фотографії складають цілісну картину цього виду мистецтва і сприяють розумінню його естетичних можливостей.

         Аерофотографія — напрям фотомистецтва, який дає можливість відчути себе птахом і побачити нашу планету з висоти пташиного лету. Фотохудожники зазвичай піднімалися в повітря на гелікоптері, щоб зафіксувати мальовничі пейзажі нашої планети.

         Цікаво відкривати світ морів і океанів під час підводних фотозйомок. Дайвери знімають дивні підводні печери, риб, водорості.

         На основі колажу, монтажу виник новий вид творчості — фото-арт, де фотографія стає частиною простору або пам’ятки про певну художню акцію, яку неможливо безпосередньо показати публіці.

         У Нью-Йорку засновано Міжнародний центр фотографії (1966). Музеї фотомистецтва є у Дрездені (Німеччина), Антверпені (Бельгія), Хмельницькому (Україна). Французьке місто Арль щорічно стає місцем проведення літнього фестивалю фотографії. В Україні також відбуваються національні й міжнародні виставки, конкурси з фотомистецтва для професіоналів і аматорів.

          Відомий фотохудожник Василь Пилип’юк заснував першу в нашій країні фотогалерею «Світло і тінь».

Виконання творчого завдання.

 Зробити фотографії у різних жанрах: пейзаж, портрет, репортаж тощо. Можна створити фотоколлажі, слайд-шоу або презентацію.

Бажаю вам творчого натхнення!!!

Завдання №3  виконати до 13.04

Фото виконаних робіт надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.

  Тема. Українське кіно

         Ви уже дізнались про вітчизняну документалістику, про самобутнє явище, що стало носієм українського світогляду з яскравим національним забарвленням - українське поетичне кіно, про напрям вітчизняного кінематографа, що отримав назву «міська проза».  Та художні пошуки багатьох інших українських митців були пов’язані не тільки з цими напрямами. Характерною особливістю руху вітчизняного кінематографа була його жанрово-тематична розкутість. Багато режисерів зверталися до екранізації, біографічного та історичного фільмів, детективно-пригодницького жанру, психологічної драми, комедії тощо.

         Комедія «За двома зайцями» режисера Віктора Іванова за п’єсою М.Старицього завжди мала величезний глядацький успіх завдяки грі талановитих акторів, насамперед Миколи Яковченка, якого називають «найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних».

Перегляд відеоматеріалу. Фрагмент кінофільму «За двома зайцями» (режисер В. Іванов)

         Про долі видатних діячів України різних часів знято історичні фільми: «Богдан Хмельницький» Ігоря Савченка, «Данило — князь Галицький» Ярослава Лупія, «Ярослав Мудрий» Григорія Кохана, «Легенда про княгиню Ольгу» і «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка, «Богдан-Зіновій Хмельницький» Миколи Мащенка, «Нескорений» Олеся Янчука, який також розкрив трагедію Голодомору в Україні у фільмі «Голод-33».

         У наш час українські режисери плідно розвивають традиції вітчизняного кіно, опановують нові теми й жанри, виходять на міжнародну арену. Дедалі більше уваги кіномитці приділяють проблемам сучасних підлітків, молоді.

         Уперше в українському кінематографі «Золоту пальмову гілку» на фестивалі в Каннах в номінації «кращий короткометражний фільм» отримав Ігор Стрембіцький за стрічку «Подорожні» (2005).

Перегляд відеоматеріалу. Цей день в історії. Українець здобув “Золоту пальмову гілку”

         Аналогічної золотої відзнаки удостоїлась картина Марини Вроди «Крос» (2011). Сюжет вельми простий: на уроці фізкультури під час кросу група учнів відривається від інших і тікає з уроку; головний герой також біжить і стає свідком обшуку кишень вбитої людини...

         Найтитулованіший український художній фільм, що має понад 40 нагород, серед яких три призи Каннського кінофестивалю — «Плем’я» (2014) Мирослава Слабошпицького. У картині розповідається про 16-річного одинадцятикласника, який зі школи потрапляє до інтернату для глухих, де вступає в кримінальне угрупування під назвою «Плем’я» і прагне зайняти в ньому своє місце. І вперше в житті закохується. Хлопець порушує неписані закони племені. Головні ролі грають не професійні актори, а звичайні підлітки. Вперше у світі фільм знято виключно мовою жестів.

v   Пригадайте, які існують види анімаційного кіно. Чим вони відрізняються за способом виготовлення?

         Українській анімації нараховується вже майже 90 років. У 1927 р. на Одеській кіностудії були зняті перші українські мультиплікаційні фільми. Перше міжнародне визнання — головний приз на фестивалі дитячих фільмів у Чехословаччині — отримав «Ведмедик і той, що живе в річці» (реж. Алла Грачова).

         Візитною карткою української анімації став комедійний «козацький серіал» режисера Володимира Дахна, який складається з 9 короткометражних фільмів, створених на студії «Київнаукфільм»: «Як козаки куліш варили», «Як козаки у футбол грали», «Як козаки мушкетерам допомагали», «Як козаки інопланетян зустрічали» та ін. Головні мультгерої втілюють риси українського характеру: спритність, винахідливість, патріотизм. Водночас козаки уособлюють певні типи: Око — рішучий малий, Грай — високий хитрун, Тур — добродушний велетень. Музику до фільмів створювали композитори М. Скорик, Б. Буєвський, В. Губа, І. Поклад. В окремих стрічках використовували українські народні пісні, традиційну вишивку. Серіал мав феноменальний успіх, став класикою жанру і не старіє й досі. За його мотивами зроблено гру-квест. Усі серії видано збіркою на DVD.

Перегляд відеоматеріалу. «Як козаки сіль купували» режисер В.Дахно

         До кращих творів аніматора Давида Черкаського належать мультсеріал «Пригоди капітана Врунгеля» з 13 серій, міні-мультсеріал «Лікар Айболить» і «Острів скарбів» — вільно інтерпретована екранізація однойменного роману Роберта Стівенсона. В останній стрічці, оригінальну музику до якої написав Володимир Бистряков, використано комбіновану зйомку — поєднано анімаційне й ігрове кіно. Кращим визнанням цих трьох робіт є не стільки офіційні нагороди, скільки те, що кожна з них була буквально розібрана на цитати.

         Культовою стала екранізація «Аліси в Країні чудес» Льюїса Керролла та її продовження «Аліса в Задзеркаллі», знята в Києві (реж. Є.Пружанський).

         За сценарієм Наталії Гузєєвої створено улюблений багатьма двосерійний мультфільм «Капітошка» про крапельку літнього дощику (реж. Б. Храневич).

         «Пластилінова ворона» Олександра Татарського в пісенній формі розповідає про жанри живопису: пейзаж, натюрморт і портрет. Його новорічну казку «Падав торішній сніг» виконана також у техніці пластилінової анімації.

Перегляд відеоматеріалу. «Пластилінова ворона» (режисер  О.Татарський)

         Після тривалої перерви, коли у 90-х роках внаслідок браку фінансування мультфільми не знімали, розпочалося відродження мультиплікації. Низку нагород на міжнародних кінофорумах отримали мультфільми «Йшов трамвай дев’ятий номер» (реж. С. Коваль) і «Засипає сніг дороги» (реж. Є. Сивокінь), мультсеріал з 50 серій «Народна мудрість» (реж. С. Коваль і В. Задорожний), в якому за допомогою приказок і прислів’їв зображено український побут.

Перегляд відеоматеріалу. «Народна мудрість» (реж. С. Коваль і В. Задорожний)

          «Українці досі (і я в тому числі) жартують цитатами з радянського кіно, якого вже нема, як і країни, але ми досі себе прив’язуємо до цього культурного контексту. Ми повинні сформувати свій, щоб українці жартували цитатами зі свого кіно».

                          Голова Державного агентства з питань кіно Пилип. Ілллєнко

         Сьогодні можна з упевненністю сказати: майбутнє у вітчизняного кіно є! Аудиторія українського кіно в 2017 р. збільшилась удвічі. Українські фільми вперше мають повноцінний прем’єрний сезон: коли щотижня чи щодватижні нова стрічка виходить в прокат. Ці події стають національного масштабу, тобто відбуваються одночасно в багатьох містах. Величезний інтерес ЗМІ і простих людей. Це говорить про те, що українське кіно починає визначати порядок денний, а не бути десь там між погодою і спортом в новинах. Українське кіно перестало бути глибокою безперспективною переферією, воно стає переважним напрямком не тільки вітчизняного, а і європейського мистецтва.  

 Виконання творчого завдання.

Намалюйте своїх улюблених героїв української анімації

Бажаю вам творчого успіху!!!

Завдання №2 виконати до 06.04.2020

Відповіді надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.

Тема. Українське кіно.

         Історія вітчизняної кінематографії, як і годиться для подібного багатогранного виду мистецтва, дуже пізнавальна, суперечлива, стрімка і насичена. Українському кіно вже понад 100 років! Воно веде свою історію з 1907 року, коли в Одесі було створено перше приватне кіноательє, яке поступово переросло в кінофабрику. Виникли й інші кіноосередки. Для фільмів за участю Віри Холодної — легендарної зірки німого кіно, яка народилася в Полтаві й багато знімалася в Одесі, було побудовано знімальний павільйон. Після націоналізації приватні установи реорганізували в державну кінофабрику, на її основі створили Одеську кіностудію, що стала центром кіновиробництва.

Перегляд відеоматеріалу. Віра Холодна

   

         У 1928 р. було відкрито кінофабрику в Києві (нині — Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка).

         Перші кроки українського кіно — від документальних до ігрових стрічок — суголосні загальноєвропейським пошукам. Проте на відміну від країн Європи, де перевагу надавали жанрам комедії, мелодрами й авантюрного фільму, піонери вітчизняного кінематографа насамперед приділяли увагу екранізації популярних вистав, у яких грали корифеї українського театру. Наприклад, «Наталка Полтавка» (з Марією Заньковецькою в головній ролі), «Наймичка» за оперою М. Вериківського та поемою Т. Шевченка, «Москаль-чарівник» і «Богдан Хмельницький». Упродовж наступних десятиліть жанр екранізації літературної класики відігравав істотну роль в українському кіно.

         Від початку свого існування і до 40-х років XX ст. український кінематограф входив до світового кіноавангарду за кількістю знятих стрічок і майстерністю хронікально-документальних та ігрових фільмів. Візитною карткою Одеси стала стрічка «Броненосець «Потьомкін» (1925) режисера Сергія Ейзенштейна, внесена кінофахівцями до десятки найкращих фільмів світового кінематографа.

         Документальний фільм «Людина з кіноапаратом» Д. Вертова увійшов до скарбниці світового кіномистецтва. З ім’ям Дзиги Вертова, теоретика документального кіно, винахідника техніки монтажу, методу прихованої камери та інших операторських прийомів, пов’язана поява першого вітчизняного документального звукового фільму «Ентузіазм. Симфонія Донбасу». Ідеї та творчість митця, який, працюючи в Україні, розвивав авангардний напрям кінематографа, вплинули на розвиток вітчизняної і світової документалістики. Чарлі Чаплін назвав фільм «однією з найвражаючих звуковізуальних симфоній».

         З появою звуку і кольору розпочався новий етап розвитку українського кінематографа. Першою кольоровою стрічкою Національної кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка стала комедія «Сорочинський ярмарок» (1938) режисера і сценариста Миколи Екка.

         Олександр Довженко (1894-1956) — фундатор українського і класик світового кіномистецтва, кінорежисер, письменник, художник, громадський діяч і палкий патріот.

         О. Довженко, уродженець Чернігівщини — чарівного і мальовничого краю, який він оспівував у своїй «Зачарованій Десні», розпочав свій життєвий шлях сільським учителем. Згодом дипломатична робота в Польщі та Німеччині надала йому можливість активно контактувати з представниками європейської художньої інтелігенції. Після повернення в Україну він працює художником-карикатуристом, а з 1926 р. на Одеській кінофабриці починає опановувати професію режисера.

         Кінознавці вважають, що справжня історія українського кіно розпочалася саме з виходу на екрани фільму Довженка «Звенигора», що увійшов до слов’янської трилогії разом з фільмами «Арсенал» і «Земля». Різні за тематикою картини об’єднує спільна ідея невідривності людини від природи, землі, Батьківщини.

         У 1932 р. після зйомок новаторської звукової стрічки «Іван» про будівництво Дніпрогесу режисера запрошують на кіностудію «Мосфільм», де він знімає фільми на соціальне замовлення.

         У воєнні роки кінематографічна діяльність О. Довженка концентрується навколо документалістики. Епічна кіноповість «Україна в огні» (1943) була заборонена в часи сталінізму, а її автору не дозволили працювати в Україні.

         У своїй творчості О. Довженко поєднав загальнолюдські цінності з національними. Майже всі його фільми пов’язані з Україною, її історією, щирими й мудрими людьми; сповнені оптимізму щодо її духовного майбуття.

         Чарлі Чаплін так оцінив творчість нашого співвітчизника: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

Перегляд відеоматеріалу. Олександр Довженко

         Майже водночас із О. Довженком розпочав процес становлення як професійного кінематографіста Іван Кавалерідзе, який, маючи освіту скульптора, прийшов у кіно як художник-постановник. Фільми митця («Коліївщина» та ін.) присвячені трагічним сторінкам історичного минулого України. Він екранізував популярні українські опери «Наталка Полтавка» М.Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського.

Перегляд відеоматеріалу. Український кінематограф

         У період демократичних перетворень 60-х років зазнає розквіту українське поетичне кіно — самобутнє явище, що стало носієм українського світогляду з яскравим національним забарвленням. Цей напрям знайшов яскраве втілення у творчості видатних кінорежисерів Сергія Параджанова («Тіні забутих предків»), Юрія Іллєнка («Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною відзнакою», в якому дебютував Богдан Ступка), Леоніда Осики («Камінний хрест» за мотивами новели В. Стефаника) та ін. У цих стрічках представлено життя людей, невід’ємне від природного оточення, рідної землі, звичаїв та обрядів. Завдяки використанню фольклорних мотивів, специфічних операторських прийомів і монтажу портрети героїв постають реалістичними й символічними водночас, а соціальні події — лише тло для справжніх людських драм.

         У наш час традиції поетичного кіно режисерів-шестидесятників відроджуються, зокрема у творчості Олеся Саніна. Картина «Мамай» є екранною інтерпретацією фольклорних пам’яток про втечу трьох братів-козаків з татарського полону. В основу сюжету фільму «Поводир, або Квіти мають очі» покладено мандри українського сліпого кобзаря з врятованим ним американським хлопчиком, який стає свідком харківської трагедії знищення українських кобзарів у 1933 році. Гасло фільму — «Заплющ очі. Дивись серцем». Одну з головних ролей зіграла співачка Джамала, також вона записала саундтрек до картини.

Перегляд відеоматеріалу. «Поводир» (трейлер)

         Маніфестом українського поетичного кіно вважають кінокартину «Тіні забутих предків» (1964) за однойменною повістю М. Коцюбинського. Історія про гуцульських Ромео і Джульєтту — Івана та Марічку, про трагічне кохання, що розквітло всупереч ворогування їхніх родів. Фільм знімали у природних декораціях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут була написана повість.

         Важливою рисою фільму, знятого режисером Сергієм Параджановим (1924-1990), став специфічний підхід до народної культури: не екзотичний колорит обрядів і розваг чи антураж одягу, побуту, говірки, а справжня народна стихія життя персонажів. Режисеру вдалося створити творчий ансамбль однодумців: акторів Івана Миколайчука, Лариси Кадочнікової, Миколи Гринька та ін., оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика, художника-постановника Георгія Якутовича.

         Знакова постать нашої культури — Іван Миколайчук (1941—1987), який зіграв головну роль, став обличчям України, втіленням її національного духу.

         Музику до фільму написав М. Скорик. Окрім того, картина насичена різножанровим музичним фольклором: мелодії весільних музик, голосіння, веснянки, колядки та щедрівки. У стрічці звучать поширені в Карпатах інструменти: сопілка-денцівка, флояра, коза, дримба, трембіта. Ридаючі голоси трембіт надають подіям особливого емоційного забарвлення, підкреслюючи колорит легенди. Музика стала одним з головних компонентів образної структури фільму.

Перегляд відеоматеріалу. Кінофільм «Тіні забутих предків» (реж. Сергій Параджанов).

         На момент виходу на екрани фільм мав ефект естетичної бомби. Такі ознаки «поетичного кіно», як складна мова, сповнена метафорами й алегоріями, логіка символічних асоціацій, породжували численні дискусії, розділяючи фахівців на його захоплених прихильників і противників, які звинувачували творців в архаїзмі й етнографізмі, буцімто несумісних із сучасністю. Справедливість високих оцінок була підтверджена часом. Але тоді поетичне кіно опинилося під забороною. У 1973 р. С. Параджанова заарештували й засудили на п’ять років.

         Фільм демонструвався за кордоном під назвою «Червоні коні» й отримав нагороди на міжнародних фестивалях у Римі, Салоніках («Золота медаль» за режисуру), аргентинському місті Мар-дель-Плата (за операторську роботу).

         Інший напрям вітчизняного кінематографа, що отримав назву «міська проза», асоціюється насамперед з унікальною творчою манерою Кіри Муратової, естетика якої вирізняється високою кінематографічною культурою. Кінорежисера цікавить відображення на екрані моральних і психологічних проблем сучасності: людських взаємин пересічних городян, їхньої самотності. У першому своєму фільмі «Короткі зустрічі» режисер зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким. Всесвітнє визнання здобули майже всі її художні фільми, зняті на Одеській кіностудії; багато з них нагороджено відзнаками. Фахівці відносять творчість К. Муратової до інтелектуального, артхаусного кіно, адже незалежно від тематики воно сповнено глибини думки й виразовості форми при повній відмові від пафосності («Настроювач», «Мелодія для шарманки» та ін.).

         Кіно — це те, про що можна говорити не годинами, а днями. Лише називаючи імена тих, хто несе його у суспільство, згадуючи акторів, сюжети, назви... Але це все нині не тільки знаходиться у вільному доступі, а й відомо чи не кожному нашому співвітчизнику. Зараз кіноіндустрія України, втім, як і всі інші сфери життєдіяльності держави, знаходиться не в найкращому становищі. Але хочеться вірити, що світ технологій, талановиті режисери, сценаристи і актори залишаться нескореними і цілеспрямованими й надалі, адже українське кіно існувало і протрималося із самих витоків і має, всупереч усьому, чи не найміцніше коріння у світі. Українське кіно - це особливі кінострічки. У них - історія нашого народу, вони оповідають про людей, які нібито живуть поруч із нами. У фільмах сяють українські кінозірки, творять картини українські режисери. Це наша гордість і наша надія.

 Дати відповіді на запитання:

v   Кого вважають фундатором українського і класиком світового кіномистецтва?

v   З творчістю яких вітчизняних  режисерів та акторів ви знайомі?

v   Назвіть українські фільми, які ввійшли до скарбниці світового кіномистецтва. Які актори там грають?

v   Чи виникло у вас бажання переглянути фільми українського кінематографу?

Відповіді  надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.

Завдання №1 виконати до 23.03 .2020

Екранні мистецтва. Форми поширення мистецтва

Тема. Телебачення: погляд у світ

         Ми живемо в епоху глобального панування медіа. Чи завжди ми усвідомлюємо значення таких поширених слів, як медіа-культура, медіа-простір, медіа-освіта, медіа-технології? Медіа всебічно впливають на всі сфери діяльності людини — від пізнання до дозвілля. Отже, кожній людині потрібна медіа-грамотність, щоб критично сприймати інформацію. До медіа зараховують друковані видання, фотографію, пресу, кінематограф, відео, радіо, телебачення, звукозапис та Інтернет.

         З-поміж усіх них найпотужніший вплив має телебачення.

Відповідно до суспільних потреб воно виконує такі основні функції:

v   хронікальна (оперативне подання інформації — соціально-політичної, еконмічної, культурної, спортивної тощо);

v   просвітницька та освітньо-виховна (поширення знань із різних галузей науки, культури; залучення до загальнолюдських цінностей);

v   розважальна (забезпечення змістовного і цікавого дозвілля, отримання насолоди від інформації, що сприймають);

v   рекламна (повідомлення, оголошення, довідки, інформація).

         Створення аудіовізуальної телеіндустрії планетарного масштабу відчутно змінило ситуацію в царині художньої культури. Втім ми не завжди помічаємо, як «індустрія розваг» витісняє цінності високого мистецтва. Будь-яка інформація, що передається теле-, радіо-, відео-, аудіоканалами тощо, так чи інакше несе естетичний або антиестетичний вплив, оскільки націлена на максимальне збудження емоцій, почуттів. Нейтральних щодо цього програм і передач просто немає і бути не може.

         У наш час супутником телебачення став Інтернет. Проте саме телебачення є одним із основних джерел пізнання художніх цінностей та інструментом популяризації мистецтва в різних регіонах. Не виходячи з дому, ми можемо віртуально відвідати музей і театр, послухати музику, переглянути улюблений кінофільм.

Аналіз творів мистецтва

v   Наведіть приклади телепередач і телепрограм. Яким з них ви надаєте перевагу? Чому?

Мистецька скарбничка

         Програма на телебаченні — це об’єднана творчою ідеєю сукупність передач, яка має постійну назву і транслюється в ефірі з певного періодичністю.

         Передачею називають змістовно завершену частину телепрограми, що має відповідну назву, обсяг трансляції, авторський знак і може бути використана незалежно від інших частин програми.

         Телерадіотрансляція здійснюється наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками.

         Телебачення разом з кіно і відео належать до так званих екранних мистецтв, яким притаманні спільні засоби художнього вираження. Телебачення як вид художньої творчості має специфічну мову: зображально-виражальні засоби і сукупність технічних прийомів, за допомогою яких автор втілює свій задум.

         Успіх телепередач залежить від естетичного оформлення телестудії. Для кожної програми, проекту створюють відповідний дизайн. Щоб оформити інтер’єр, застосовують сучасне обладнання, цифрові технології, також враховують телевізійні особливості. Це потребує від дизайнерів знання художніх і технічних аспектів телемистецтва.

Аналіз творів мистецтва

v   Опишіть дизайн залу на ілюстраціях. Під час перегляду різних телепрограм звертайте увагу на дизайн телестудій.

         Важливі умови оформлення телестудії: колір, світло, організація простору. Кольорове рішення тісно пов’язане з характером телепередачі. Для програм новин оптимальним буде витриманий і строгий дизайн, не дуже яскраві кольори, щоб не відвертати увагу глядачів.

         Наразі для розважальних передач доречні широкий діапазон кольорів, яскраве освітлювання, різноманітні спецефекти. Під час шоу телестудія зазвичай перетворюється на естрадно-театральну сцену, яка грає барвами веселки і світловими променями, адже саме світло — найсильніший засіб вираження в телемистецтві.

         Загальна композиція і плановість, ракурси зйомки і розміщення атрибутики, телемонтаж — все це увиразнює телепередачу і впливає на естетичне сприймання її глядачами. Тому так важливі професіоналізм і художній смак режисерів і телеоператорів, усієї знімальної групи.

Перегляд відеоматеріалу. Телебачення. Як це працює

Аналіз творів мистецтва

v   Пригадайте роль звуку як елементу мови кіномистецтва, особливості професії звукооператора.

         Звукове оформлення на телебаченні, як і в кіно, є дуже важливим елементом художньої мови. Звукооператор намагається зробити його виразним, емоційним, відповідним загальній концепції та візуальному рішенню. Звуковий ряд на телеекрані існує у трьох формах: слово, музика і шуми, які можуть звучати в кадрі і поза ним. Словесний ряд охоплює авторський коментар, дикторський текст, інтерв’ю, монологи акторів чи документальних героїв. За допомогою музики — вокальної чи інструментальної, камерної чи симфонічної тощо — виражаються почуття та емоції героїв або самих авторів.

         Іноді музика стає «першою скрипкою» телепроектів. Зокрема, у документальних фільмах про оперних співаків або танцюристів, передачах про зірок естради, у таких програмах, як, наприклад, «Крок до зірок».

Аналіз творів мистецтва

v   Яка музична телепрограма найбільше запам’яталась і чому?

         Потужним виразним засобом у відтворенні навколишнього світу стають шуми: спів птахів, завивання вітру, гул літака, ревіння сирен... Складно уявити звукову доріжку екранного твору будь-якого виду і жанру без шумів. Тісний взаємозв’язок окремих аудіо- та відеоелементів народжує цілісний зображально-звуковий образ екранного мистецтва.

Аналіз творів мистецтва

v   Які кінопрофесії ви знаєте? У чому їхні особливості? Які творчі професії необхідні на телебаченні? Обґрунтуйте свою думку.

         На телебаченні працюють люди різних професій. Тут створюють суто телевізійні художні продукти: телемости, відеокліпи, телепередачі, телешоу, телесеріали тощо, над якими працюють сценаристи, режисери, актори, звукорежисери, освітлювачі та інші фахівці кіно і телебачення.

Перегляд відеоматеріалу. Студія прямого ефіру

Перегляд відеоматеріалу. «Сніданок з 1 + 1». По той бік екрана

         Жанрова система сучасного телебачення достатньо різноманітна. Окремі жанри мають мистецьку природу (телевистава, телефільм, мультфільм, серіал, музичний відеокліп, талант-шоу, трансляції концертів і вистав тощо). Інші — яскраво демонструють властиві їм видовищні риси (популяризаторські передачі мистецького напряму, ток-шоу, інтелектуальні та розважальні ігри, жартівливі програми, трансляції спортивних змагань). Деякі спрямовано на виконання суто інформаційної функції (новини, інтерв’ю, бесіди, репортажі, журналістські розслідування, теледебати). Проте навіть і ці тележанри характеризуються певними художніми виражальними засобами, а саме: акторська майстерність ведучого, яскраве і влучне звукове рішення телепрограми, операторська майстерність тощо.

Аналіз творів мистецтва

v   Що ви знаєте про історію українського телебачення?

Перегляд відеоматеріалу. Історія виникнення телебачення 

 «Сходинка творчості». Виконання творчого завдання.

«Телережисер». Ідеї проведення телевізійної шоу-програми

Узагальнення вивченого матеріалу. Рефлексія.

v   Поясніть поняття: «програма на телебаченні», «передача», «телерадіотрансляція»

v   Які професії задіяні на телебаченні?

v   Що значить «естетичне оформлення телестудії»?

v   Окресліть жанрову систему сучасного телебачення

v   Поцікавтеся, які телепередачі є улюбленими в колі вашої родини? Які теми вони розкривають? До яких жанрів телебачення вони належать?

Свої ідеї надсилати на електронну пошту tinulya76@ukr.net.